Наукова бібліотека Хмельницького національного університету

   

Мацей О.О.,
завідувачка науково-методичного відділу НБ ХНУ

Національні індекси наукового цитування

      Одним із головних показників, який широко використовують в усьому світі для оцінки роботи дослідників і наукових колективів, є індекс цитування. Величина індекса визначається кількістю посилань на працю (прізвище) в інших джерелах.
      Вчені уважно слідкують за своїм індексом – для всього світу він слугує маяком значимості наукового результату. До прикладу, коли Джозефсон відкрив тунельний ефект, впродовж року на його статтю посилались понад 500 разів. Питання про те, щоб присудити йому Нобелівську премію вирішилось само по собі. Це підтвердило об’єктивність методу.
      Відомості про цитування вже майже півстоліття використовуються для аналізу наукового знання і складання різного роду рейтингів академічних періодичних видань, наукових колективів і навіть окремих вчених – рейтингів, побудованих на кількісних бібліометричних показниках. В даний час рівень наукових досліджень у світі оцінюється за кількістю публікацій і індексом цитування робіт.
      Індекс цитування (ІЦ) – загальноприйнятий в науковому світі показник "значимості" праць будь-якого вченого, що оцінює вплив вченого або організації на світову науку, визначає якість проведених досліджень і представляє собою число посилань на публікації науковця в прореферованих наукових періодичних виданнях.
      В даний момент індекс цитування визнаний однією із найефективніших світових систем наукової інформації. Структура індекса цитування дає змогу виконувати достатньо широкий спектр функцій, головними з яких є:
      1. Інформаційний пошук для обслуговування індивідуальних дослідників і наукових організацій.
      2. Використання зв’язків між публікаціями для виявлення структури областей знання, спостереження і прогнозування їх розвитку.
      3. Оцінка якості публікацій і їх авторів науковою спільнотою.
      Наявність в науково-освітніх організаціях вчених, які володіють великим індексом, говорить про високу ефективність і результативність діяльності організації в цілому. Найбільш розповсюджений спосіб оцінити наукову якість – це виміряти імпакт-фактор (для журналів) або індекс цитування і індекс Хірша для вчених.
      Індекс Хірша – наукометричний показник, запропонований у 2005 році американським фізиком Хорхе Хіршем з університету Сан-Дієго (Каліфорнія) в якості альтернативи класичному "індексу цитування" – сумарній кількості посилань на праці вченого. Критерії ґрунтуються на обліку кількості публікацій дослідника і кількості цитування цих публікацій. Тобто, вчений має індекс h, якщо h із його N статей цитується щонайменше h разів кожна. Наприклад, h – індекс рівний 10, означає, що вченим було опубліковано не менше 10 робіт, кожна з яких була процитована 10 і більше разів. При цьому кількість робіт, процитованих меншу кількість разів, може бути будь-якою.
      В науковій спільноті вважається, що поважний вчений в певній галузі володіє h-індексом понад 10. У нобелівських лауреатів h-індекс складає 60 і більше.
      Перший індекс цитування пов’язаний з юридичними посиланнями і датується 1873р. В 1960 році Інститут наукової інформації (ISI), заснований Юджином Гарфілдом ввів перший індекс цитування для статей, опублікованих в наукових журналах і, започаткувавши тим самим такий індекс цитування, як "Science Citation Index (SCI)", згодом включив в нього індекси цитування з суспільних наук та мистецтва. Починаючи з 2006 року, з’явились інші джерела таких даних, наприклад Академія Google (Google Scholar), яка є вільно доступною пошуковою системою, що забезпечує повнотекстовий пошук наукових публікацій всіх форматів та дисциплін. Індекс Академії Google включає в себе більшість рецензованих онлайн журналів найбільших наукових видавництв Європи та Америки. Рекламний слоган Академії Google – "стояти на плечах гігантів" – данина вченим, які зробили внесок в розвиток науки впродовж віків та забезпечили основу для нових відкриттів і досягнень.
      Пошукова система Яндекс створила свій тематичний індекс цитування, який визначає авторитетність інтернет-ресурсів з урахуванням якісної характеристики посилань на них з інших сайтів. Таку якісну характеристику називають "вагою" посилання. Розраховується вона за спеціально розробленим алгоритмом. Провідну роль відіграє тематична близькість ресурсу і сайтів, які на нього посилаються. Сама кількість посилань на ресурс також впливає на значення його тематичного індексу цитування (тІЦ), але цей індекс визначається не кількістю посилань, а сумою їх значимості.
      Для точного визначення значимості наукових праць важлива не лише кількість посилань на них, але і якість цих посилань. Так, на працю може посилатись авторитетне академічне видання, популярна брошура або розважальний журнал. Значимість таких посилань різна. Ідея індексу цитування надзвичайно проста – як правило, люди, які створюють власний сайт в Інтернеті, з увагою і відповідальністю відносяться до його змісту, а також до змісту того, на що вони посилаються і що таким чином рекомендують своїм відвідувачам. Тематичний індекс Яндексу враховує кількість посилань на сайт з інших сайтів, надаючи тим посиланням різну значимість в залежності від авторитетності сайту, який посилає. Тематичний індекс цитування Яндекса розраховується для всіх ресурсів, посилання на котрі Яндекс знайшов в Інтернеті, за умови, що результативне значення тематичного індексу цитування для цих ресурсів не менше 10.
      При вимірюванні тематичного індексу цитування враховуються посилання лише з тих ресурсів, які Яндекс проіндексував і за якими він шукає, тобто тільки "російський" інтернет. А це означає, що посилання на російські ресурси, наприклад, із каталогу Yahoo!, не враховуються Яндексом при вимірюванні тематичного ІЦ.
      При підрахунку тІЦ сайту не враховуються посилання з веб-бордів, форумів, мережевих конференцій та інших ресурсів, в які будь-хто може додавати посилання без контролю зі сторони власника ресурсу. Не враховуються посилання з сайтів, розміщених на безкоштовних хостингах, якщо вони не описані в Яндекс.Каталозі.
      Тематичний індекс цитування перераховується щотижня. За цей час одні сайти з’являються, інші зникають. Відповідно, змінюються значимість посилань і тематичний індекс цитування ресурсу.
      Сьогодні існує величезна кількість міжнародних систем цитування (бібліографічних баз даних): Web of Science, Scopus, Web of Knowledge, Astrophysics, PubMed, Mathematics, Chemical Abstracts, Springer, Agris, GeoRef. Найавторитетнішими з існуючих міжнародних систем цитування, чиї індекси визнаються в усьому світі, є "Web of Science" та її конкурент – порівняно молода система "Scopus". Журнали, які входять в ці системи, офіційно визнаються Вищою атестаційною комісією (ВАК).
      Система "Web of Science" (у минулому Institute for Scientific Information, ISI) – покриває понад 9000 видань англійською і частково німецькою мовами (з 1980 року) та включає в себе три бази: Science Citation Index Expanded (з природничих наук), Social Sciences Citation Index (з соціальних наук), Arts and Humanities Citation Index (з мистецтва та гуманітарних наук). Відсоткове співвідношення між представленими в ресурс Web of Science дисциплінами наступне: 25–27% – технічні та прикладні науки, 30% – соціогуманітарні науки, 43–45% – блок природничих наук (в тому числі 15–18% – науки про землю, біологія, медицина).
      Система "Scopus" представляє собою найбільшу у світі єдину мультидисциплінарну реферативну базу даних нідерландської видавничої корпорації Elsevier (з 1985р.), наукометричний апарат якої забезпечує облік публікацій науковців і установ, в яких вони працюють та статистику їх цитувань. "Scopus" – найбільш повна база даних наукових публікацій без повних текстів. Однією із основних функцій є вбудована в пошукову систему інформація про цитування. Scopus охоплює понад 18 тис. найменувань науково-технічних і медичних журналів 5 тис. наукових видавництв світу. Щодня оновлювана база даних включає записи до першого тому, першого випуску журналів провідних наукових видавництв. Scopus, на відміну від Web of Science, не включає видання з гуманітарних наук та мистецтву, утримує незначну частину журналів з соціальних наук – не більше 17%, та в процентному співвідношенні більш ширше відображає природничі науки та техніку – 83%. Наукові ресурси, опубліковані після 1996 р., індексуються у базі даних SCOPUS разом зі списками пристатейної бібліографії. Цитованість у базі даних підраховується шляхом автоматизованого аналізу змісту цих списків.
      SCOPUS – комерційна БД, повна її версія доступна тільки на умовах передплати через веб-інтерфейс. Але є можливість перегляду ресурсів БД SCOPUS в обмеженому режимі Author preview (доступні кількість представлених в БД статей автора, h-індекс, кількість цитувань, affiliation history).
      Авторам, які бажають, щоб їхні наукові роботи цитувалися в міжнародних БД, рекомендується публікувати їх у періодичних виданнях, індексованих БД SCOPUS. Національна бібліотека імені Вернадського один раз на пів року оприлюднює рейтинг ВНЗ України за даними всесвітньої наукометричної бази SCOPUS. У рейтингу публікуються наукометричні показники вищих навчальних закладів України, впорядковані відповідно до h-індексу, а в його межах – за кількістю цитат. Тобто, чим більше наукових публікацій вишу і чим частіше їх цитують, тим вагоміше місце навчального закладу в рейтингу.
      Для забезпечення наукових і бібліометричних досліджень у Росії з 2005 року у рамках наукової електронної бібліотеки (еLIBRARY.RU) почали створювати  національну базу даних – Російський індекс наукового цитування (РІНЦ). Російський індекс наукового цитування – це національна інформаційно-аналітична система, яка накопичила понад 2 млн. публікацій російських авторів, а також інформацію про цитування цих публікацій із понад 2000 російських журналів. Вона призначена не тільки для оперативного забезпечення наукових дослідів актуальною довідково-бібліографічною інформацією, але є могутнім інструментом, який дає змогу оцінити результативність та ефективність діяльності науково-дослідних організацій, вчених, рівень наукових журналів та інше. Пошук в РНІЦ можливий за прізвищем, тематикою, назвою організації, міста, регіону, країни. В 2009 році в РНІЦ з’явилась нова функція: "Аналіз публікаційної активності автора", яка надає різноманітні статистичні дані, що стосуються кількості статей та їх цитування.
      У Росії поступово і системно, завдяки потужній зацікавленості, стимулюють молодих вчених до публікації результатів своїх досліджень у міжнародних базах даних. Президія ВАК прийняла Постанову "О зарубежных научных журналах и изданиях, в которых могут быть опубликованы основные научные результаты диссертации на соискание ученой степени доктора и кандидата наук", у якій вказано, що, починаючи з травня 2008 року, до періодичних видань, включених до переліку провідних рецензованих наукових журналів і видань, у яких мають бути опубліковані основні наукові результати дисертації на здобуття вченого ступеня доктора і кандидата наук, належать зарубіжні видання, включені в одну з трьох систем цитування Web of Science Citation Index Expanded (база з природничих наук), Social Sciences Citation Index (з соціальних наук), Агts and Humanities Citation Index (з мистецтва і гуманітарних наук).
      В Україні індекс наукового цитування базується на аналізі бібліографічних посилань всесвітньовідомих БД: американської Science Citation Index (SCI) та нідерландської Scopus. Ці БД достатньо чітко відслідковують пріоритети різних країн у наукових дослідженнях, у тому числі України, але за окремими напрямками недостатньо повно (відображено публікації всього 35-и українських наукових журналів із 900 існуючих).
       Проекти щодо використання наукометричної БД Scopus для оцінки наукового потенціалу держави в цілому та окремих суб’єктів наукової діяльності в Україні на рівні вищих органів державної влади почали з’являтися лише у 2009 році. Впродовж року Міністерство освіти і науки України та Національна академія наук України провели ряд консультацій з вищим керівництвом корпорації Elsevir щодо вагомого збільшення номенклатури українських видань, які індексуються у Scopus (до показника 100 – 200 журналів). Стратегічні домовленості з цього питання були досягнуті. Сьогодні за загальним індексом цитування робіт у Scopus Україна займає 33 місце серед майже 270 країн світу. При цьому розподіл внеску українських ВНЗ у загальну скарбничку вкрай нерівномірний. У БД Scopus увійшло лише 90 університетів України. Існує низка причин низької цитованності українських вчених. Одна з найбільш серйозних – мовний бар’єр. Вченого, який не має статей англійською, Scopus узагалі не побачить, бо орієнтується на англомовні матеріали чи метадані (назви публікацій, анотації, прізвища, інколи список літератури).
      У деяких країнах пробують робити національні рейтинги наукових видань. У Росії це Російський індекс наукового цитування, в Україні – проект НБУВ. Якщо Scopus аналізує публікації і кількісні ознаки намагається перевести в якісні, то НБУВ орієнтується на формальні ознаки такі, як наявність доктора наук у редколегії видання, англомовні анотації тощо.
      Постійне удосконалення методології дослідження і систематизації індексів цитованості українських вчених дає змогу сподіватись, що цей показник стане одним із найефективніших інструментів оцінки рівня розвитку фундаментальної науки в державі.
      Внесок України у світову БД науки:
      1. Математична фізика, матеріалознавство, хімія – близько 2%.
      2. Прикладна фізика –  2,2%.
      3. Термодинаміка – 2,4%.
      4. Фізична хімія, астрономія, геологія, ядерна фізика – близько 1%.
      5. Аерокосмічні дослідження і технології, енергія та паливо – 0,9%.
      6. Науки в області психології, генетики, клітинної біології, фізіологї, демографії – 0,2%.
      7. Ветеринарія, зоологія, харчування – 0,1%
       Якщо стаття цитувалась понад 100 разів, це ознака того, що вона має світове значення – до такого автора відносяться з пошаною. В Україні за останніми даними серйозний рейтинг має вчений Платон Костюк. Одна з його робіт цитувалась понад 240 разів. Платон Григорович володар відповідного диплому Інституту наукової інформації США. Відносини з Інститутом наукової інформації США надзвичайно важливі для української науки. В комп’ютерній пам’яті цього інституту зібрані дані з 1969 року. Американські вчені поставили за мету, рухаючись вперед та назад одночасно, ввести в пам’ять машин всі публікації з 1900 року. За рік вони поглиблюються в інформаційний масив на два – чотири роки. Макрозавдання дослідників – визначити індекс цитування статі Енштейна зі спеціальної теорії відносності, надрукованої в 1905 році. Важливо, що Інститут наукової інформації підписав договори з видавництвами наукових журналів, і як тільки підготовлений черговий номер, в інститут надсилаються реферати статей англійською мовою. Так, поки журнал ще друкується, в електронному вигляді він вже розходиться по усьому світі.
      У сучасному науковому середовищі велика увага звертається на імпакт-фактор журналів. Для їх визначення існують різнопланові національні та міжнародні ресурси. Імпакт-фактор – формальний числовий показник важливості наукового журналу, який показує, скільки разів у середньому цитується кожна опублікована в журналі стаття впродовж двох наступних років після виходу. Водночас із імпакт-фактором розраховується ще один показник – індекс оперативності (immediacy index), який свідчить, наскільки швидко стають відомими у науковому світі статті, опубліковані в журналі. Також можна розрахувати синхронний імпакт-фактор, маючи повні дані із цитування в масиві всіх журналів за один рік. На основі інформації, яка надходить в SСІ, випускаються довідники статистичних даних, що відбивають продуктивність і ступінь використання наукових журналів – Journal Citation Reports (JCR). JCR – показник цитованості журналів, визначає інформаційну значущість наукових журналів. На сьогодні визнано, що імпакт-фактор журналу є одним із формальних критеріїв, за яким можна зіставляти рівень наукових досліджень у близьких галузях знань. Під час присудження грантів, висування на наукові премії (включаючи Нобелівську) експерти неодмінно звертають увагу на наявність у здобувача публікацій у журналах, охоплюваних JCR. Імпакт-фактор журналу – це дріб, знаменник якого дорівнює кількості статей, котрі опублікував цей журнал протягом заданого періоду (зазвичай, це період у два роки), а чисельник – кількість посилань (зроблених за той самий період у різних реферованих джерелах) на вказані вище статті.
      Індекс цитування критикують як показник, статистично недостовірний, який залежить від області знань (у біологів і медиків він більший, ніж у фізиків, а у фізиків, відповідно, більший, ніж у математиків), від сумарної кількості спеціалістів з того чи іншого розділу науки, від популярності дослідження, віку дослідника, можливостей "накручування", географії журнальних публікацій.
      Піонером у сфері створення національних індексів наукового цитування є Китай. Наприкінці 80-х років XX ст. центр документації та інформації Китайської академії наук розпочав формування бази даних Chinese Science Citation Database, а Китайський інститут наукової та технічної інформації – бази China Scientific and Technical Papers and Citations. Тематична спрямованість цих баз досить різна: перша з них фокусується на фундаментальних науках, а друга – на прикладних (технічні науки, сільське господарство, медицина тощо). На початок 2000 р. Chinese Science Citation Database містила понад 1 тис. назв китайських журналів, 350 тис. статей і понад 1 млн посилань. База даних надає статистичну інформацію про кількість публікацій провідних університетів країни та науково-дослідних інститутів і статистику розподілу кількості статей за регіонами країни. Тут також представлена інформація про розподіл авторів за віком, статтю, ученим ступенем.
      З 2007 р. ця база даних інтегрована з платформою Web of Knowledge. Станом на 2010 р. China Scientific and Technical Papers and Citations охоплювала майже 1,4 тис. періодичних видань Китаю і містила понад 180 тис. статей і 550 тис. посилань. При відборі журналів враховувалися такі критерії: реферування видання у світових та китайських реферативних службах; висновки експертів відповідної галузі; наявність в організації-видавця статусу національного наукового товариства; якість опублікованих статей за оцінками експертів; наявність наукового рецензування в редакторському циклі; тираж видання; здатність залучити на свої сторінки відомих авторів; представленість у міжнародних індексуючих службах; наявність у складі редколегії вчених зі світовим ім’ям. Крім того, ставилося завдання підтримувати розвиток журналів у галузях, що тільки зароджуються, особливо на перетині наук, а також включення певної кількості видань з менш розвинутих провінцій Китаю.
      На початку 2002 р. Китайський інститут наукової та технічної інформації розпочав роботу над ще однією базою даних – Chinese S & T Journals (English Edition) Citation Reports, що складається з 112 англомовних журналів, які видаються на території Китаю. Розробники переконані: база даних сприятиме науковій співпраці між китайськими і закордонними вченими. Наприкінці 90-х років XX ст. Нанкінським університетом та Гонконгським науково-технічним університетом розпочато роботи над проектом створення бази даних Chinese Social Science Citation Index, яка розроблялася для оцінки результатів досліджень соціальних наук у Китаї, наукового потенціалу регіонів та установ, визначення основних груп авторів у предметних галузях. У 2007 р. Chinese Social Science Citation Index вже охоплювала близько 500 журналів, що становило 20 % від усієї сукупності китайських журналів у галузі гуманітарних і соціальних наук.
   З 1997 р. роботи зі створення національного індексу наукового цитування проводяться і в Тайвані. Відмінною рисою Taiwan Humanities Citation Index є розпис не тільки списку використаних джерел, а просто цитат із тексту. Також враховується мова цитованої роботи.
   В Японії до створення власного індексу наукового цитування приступили в 1995 р. Розроблення проекту доручили Національному інституту інформатики Японії. Створений ним продукт в англійському варіанті отримав назву Citation Database for Japanese Papers. Тут індексуються лише наукові видання, що виходять друком в Японії. Галузеве покриття охоплює природничі та технічні науки, медицину, сільське господарство тощо. Для кожного періодичного видання розраховується загальна кількість посилань, імпакт-фактор, індекс оперативності. На етапі відбору джерел для індексування перевага надавалася виданням наукових товариств, зареєстрованим у Науковій раді Японії, та виданням, що публікують оригінальні дослідження. Розробники бази даних намагалися підтримувати баланс під час відбору джерел для гармонізації представлення фундаментальних і прикладних наук.
   Отже, індекс цитування – найоб’єктивніший з усіх доступних на даний час показників успішності професійної діяльності науковця. Формування національних індексів наукового цитування обумовлено недостатньою репрезентативністю у міжнародних наукометричних базах даних публікацій учених неангломовних країн. Тому перспективним вбачається започаткування робіт з формування Українського індексу наукового цитування. Наявність репозитарію "Наукова періодика України", загальнодержавної реферативної бази даних "Україніка наукова" та інституційних депозитаріїв вищих навчальних закладів дозволяють створити такий індекс.

Література

   1. Особенности работы электронных поисковых систем и заключительные замечания // Сетевой информационный поиск. – 2003. – С.273-283.
   2. Копанєва, Є. Національні індекси наукового цитування / Є.Копанєва // Бібліотечний вісник. – 2012. – №4. – С.29-35.
   3. Костенко, Л. Наукова періодика в умовах глобалізації / Л. Костенко, О. Жабін // Бібліотечний вісник. – 2012. – №6. – С.64-66.
   4. Писляков, В.В. Зачем создавать национальные индексы цитирования? / В. В. Писляков // Научные и технические библиотеки. – 2007. – №2. – С.65-71. –
   5. Решетник, Н. Современные системы индекса цитирования научных работ / Н. Решетник // Бібліотечний форум України. – 2008. – №4. – С.5-8.
   6. Усачев, А.С. Российский индекс научного цитирования / А. С. Усачев // Библиография. – 2010 – №1. – С.23-27.
  Наші координати: м.Хмельницький
вул. Кам'янецька 110/1
тел.: 77-30-38;
    e-mail