Наукова бібліотека Хмельницького національного університету

   

Шекенева В.І.,
головний бібліотекар НБ ХНУ

Патріотичне виховання як фактор формування громадянської свідомості молоді

"Україна починається з тебе"
В.Чорновол


"Не думайте, що ваша країна може зробити для вас,
думайте, що ви можете зробити для вашої країни".

Джон Кенеді



   Початок ХХІ століття - віха в осмисленні тенденцій розвитку людства та пошуку кожною країною власної стратегії в майбутньому тисячолітті. Безперечно, подальше входження України у світовий простір супроводжується відчутними змінами в усіх сферах її життя: політичній, соціально-економічній, інформаційній, культурній. З огляду на сьогодення нашої країни проблема розвитку української культури, зростання її ролі в державотворчих процесах, формування єдиного духовного простору, утвердження гуманістичних цінностей, національної самосвідомості, громадянськості та патріотизму набуває особливої актуальності. Особливо тоді, коли мова йде про молодь — майбутнє нації. Мета вищої освіти полягає не тільки в підготовці висококваліфіковних конкурентоспроможних спеціалістів, а й у формуванні гармонійно розвиненої особистості. Виховання у вищих навчальних закладах має бути спрямоване на створення сприятливих умов для розвитку духовних якостей студентської молоді, її активної громадянської позиції, національної свідомості та патріотизму. Необхідно дати молоді міцну світоглядну опору в боротьбі за майбутнє України, не втратити шанс на консолідацію її народу. Зневага до виховання, зауважував Ян Амос Каменський, є загибеллю людей, родин, держав і всього світу, а чим досконаліше виховання, зазначав Гельвецій, тим щасливіші народи.
   Дотримання принципу громадянськості в моральному становленні особистості було незаперечною істиною і вимогою ще за часів античності. Давньогрецький філософ Платон вказував, що індивід і держава - це одне ціле. Педагог несе персональну відповідальність перед законом, державою, народом за виховання моральних, громадських якостей молоді.
   Учень Платона Аристотель відстоював думку, згідно з якою громадянське виховання молоді - це головний засіб збереження державного устрою. Тому його забезпечення є справою не лише вчителів, батьків, а передусім держави. "Те, що має загальний інтерес, потрібно й вирішувати загальним способом. Не треба думати, ніби кожен громадянин існує сам по собі. Ні. Всі громадяни належать державі, оскільки кожен із них є часткою держави, і турбота про кожну частку, звісно, повинна мати на увазі піклування про все ціле" [3, с. 16].
   У цьому ж аспекті проблему громадянськості особистості розглядали й інші прогресивні педагоги Західної Європи: М.Монтень, Й.Песталоцці, А.Дістервег, Г.Кершенштайнер та ін. Зокрема, А.Дістервег акцентував: "Бажаєте ви потурбуватися про своїх дітей, потурбуйтеся про процвітання тих, кому довірено їх виховання".
   Провідною темою німецького педагога Г.Кершенштайнера, відомого як автора ідеї громадянського виховання, є формування державної свідомості особистості. У передмові до свого твору про державно-громадянське виховання він писав про власні враження від перебування в Україні перед початком Першої світової війни і висловлював думку, що під час воєнного лихоліття спільна небезпека об'єднує громадян. Однак в мирні роки інтереси одиниць беруть верх, панує байдужість до державних справ не лише пересічних індивідів, але й можновладців, хоча вони про це ніколи публічно не заявляють.
   Цей природний, егоїстичний нахил людини, вважав Г. Кершенштайнер, можна ефективно лікувати лише одним способом: планово і послідовно виховувати у напрямі державної думки, тобто непорушної свідомості, що добро одиниці найкращим чином зберігається в державі добре упорядкованій, збудованій на моральних підвалинах, і кожний має обов'язок - державу, в якій він живе, так підтримувати, як це тільки в певному випадку можливе" [3, с. 17].
   Вітчизняні теоретики і педагоги-практики Г.Ващенко, А.Макаренко, М.Пирогов, С.Русова, В.Сухомлинський, К.Ушинський також розглядали принцип громадянськості й патріотизму як один із провідних у педагогічній етиці. Наприклад, Г.Ващенко, висвітлючи генезу і розвиток українського виховного ідеалу, акцентував на його послідовній традиційності. Молодь повинна чітко уявляти собі, в чому полягає благо Батьківщини:
  • у державній незалежності, можливості для українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і релігійне життя;
  • в об'єднанні всіх українців, незалежно від їхнього територіального походження, церковної приналежності, соціального стану тощо в одну спільноту, що пройнята єдиними творчими прагненнями і високим патріотизмом;
  • у справедливому державному устрої, який би підтримував лад у суспільстві, водночас забезпечував особистості права і волю кожного громадянина й сприяв розвитку та виявленню його здібностей, спрямованих до громадянського добра;
  • у справедливому соціальному устрої, коли б зникла і була б неможливою боротьба між окремими групами суспільства;
  • у високому рівні народного господарства та його справедливій організації, яка забезпечувала б матеріальний добробут усіх громадян, була б позбавлена елементів експлуатації;
  • у розквіті культури українського народу (науки, мистецтва, освіти), піднесенні її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною у світі;
  • у високому релігійно-моральному рівні українського народу;
  • у високому рівні здоров'я українського народу, зведенні до мінімуму в нього хвороб і виродження.
   З часу, коли Г.Ващенко сформулював ці положення, минуло чимало літ, але їхній зміст актуальний і досі.
   Виховання моральності повинно грунтуватися на піднесенні громадського почуття, яке закладене в людині генетично, проте воно позитивно розвивається чи деформується залежно від соціального оточення. В.Скуратівський зазначає, що любов до свого краю, родини, Батьківщини змалку формується в людини несвідомо. Однак справжня любов досягає вершини лише тоді, коли вона духовно усвідомлена, самовизначена. Якщо ж переважає інстинктивність, то любов до Батьківщини може обернутись сліпим афектом, здатним заглушити в душі і голос совісті, і голос справедливості, і навіть вимоги елементарного сенсу. Тоді людина переживає не творче піднесення, а навпаки, погорду, зневагу до інших народів. Ідея Батьківщини передбачає в людині живе начало духовності. Якщо ж людина не має цього, то вона може прожити все життя в межах своєї держави і не "знайти" своєї Батьківщини, не полюбити її всім серцем, залишитися духовною сиротою. У сучасному світі є чимало таких безрідних людей, які нездатні любити свою Батьківщину тому, що вони живуть егоїстично-груповими інтересами, але належної духовності не мають.
   Відсутність упродовж багатьох століть української державності глибоко відбилась на розумінні патріотизму, який нерозривно пов'язувався із боротьбою за незалежність України. Таким чином, патріотизм в основному визначався через міру причетності до цієї боротьби. Держава, патріот, Батьківщина - ці слова йшли поруч у національно-визвольних змаганнях. Сьогодні над Україною нависла нова небезпека. Повним ходом іде війна на сході України. Росія окупувала частину Донбасу. Гинуть кращі сини України, стримуючи навалу Росії. Бібліотеки зобов’язані зосередити свою роботу на висвітленні подій, що відбуваються в зоні АТО, підтримати політику держави в організації захисту територіальної цілісності України.
   Питання патріотизму в контексті державотворення розглядали М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Винниченко, Д.Донцов, В.Липинський та ін. Займались цим питанням і сучасні українські мислителі. Не заперечуючи тісний взаємозв'язок між процесом державотворення та патріотичним почуттям, можна констатувати, що в роботах вітчизняних авторів цей взаємозв'язок абсолютизується. Патріотичне почуття повністю залежить від національних змагань, на перший план виступає його ідеологічна складова, а почуття любові до Батьківщини вимірюється вірністю певній ідеології.
   Найбільш загальне визначення патріотизму - це любов до Батьківщини.
   Поняття "Батьківщина" та "любов" потребують особливої уваги. Розпочавши з першого, натикаємося на проблему, сформульовану в одній з радянських пісень: "с чего начинается Родина?". Відповідь на це питання рівнозначна відповіді на питання, що таке Батьківщина взагалі. Можливо, що вона починається з рідної землі, де людина народжується, постає, та куди в кінці кінців повертається. Сюди входять географічний ландшафт, знайомі обличчя, звичаї тощо. Однак, очевидно, що цього недостатньо. І, якщо прислухатися до внутрішнього голосу, то інтуїтивно потрібно долучити до розуміння Батьківщини минуле, майбутнє та всю багатогранність сучасності. Це таємниця, яку людині належить обережно розкривати все життя, наповнюючи змістом, що відкрився їй, свою особистість. "Батькивщина є священна таємниця кожної людини, так само, як і її народження. Потрібне особливе проникнення і, можливо, найбільш важке і глибоке, щоб пізнати самого себе, впізнати в ній образ божий", - писав С.Н. Булгаков [4, с. 115].
   Батьківщина має духовне підгрунтя, тобто, деяке культурно-історичне утворення, заглиблюючись в яке, індивід заглиблюється у підвалини власного буття. Вітчизна "починається" із того ж самого осереддя, з якого походить людина. Саме тому розмова про патріотизм невідривна від розмови про духовність людини, отже розділення їх є свідченням абстактного розуміння обох. Проблема патріотизму є лише моментом, особливою формою прояву духовної проблеми. Без вирішення останньої ні про який патріотизм говорити не доводиться. Таким чином, можна дійти розуміння того, що патріотизм, відношення до Батьківщини є тільки окремим проявом відношення особистості до світу, інших людей та до себе. Неможливо насильно обмежувати це відношення будь-якими територіальними чи національними кордонами. Так само розмови про "патріотичне виховання" є редукованою формою проблеми особистості. Якщо несформована остання, то, прищеплений на цій основі патріотизм, буде поверховим і наносним.
   "Любов" - це друге поняття, до якого треба уважно віднестися, намагаючись зрозуміти суть патріотизму. Його головною ознакою є любов до Батьківщини. Це означає певне, щонайменше небайдуже ставлення. "Тільки любов відкриває людині її Батьківщину, тобто її духовний зв'язок із рідним народом, її національну приналежність" [4, с. 117].
   Бездуховність розмовами про дух не подолати, ідеологію не перебороти "кращою" ідеологією. Наше суспільство бідне любов'ю, а саме вона потрібна для якісного кроку з болота бездуховності, з його тотальної заідеологізованості. Починати потрібно кожному із себе. Не вийде спокійно та комфортно насадити патріотизм у суспільстві, не зачіпаючи себе, не звільнившись від ідеологічної роз'єднаності та бездуховної озлобленості.
   Сучасна система виховання молоді в Україні має бути системою загальнокультурних і громадських цінностей. Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави розвивається у патріотизмі, правосвідомості, політичній культурі. Патріотизм виявляється у любові до Батьківщини, свого народу, сприянні становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної, соціальної держави, готовності відстояти її незалежність, служити і захищати її, повазі до українських звичаїі та обрядів.
   Виховувати - означає зберігати і примножувати в людині людське, плекати добро, давати їм свою любов. Бібліотека проводить копітку роботу, яка, хоч і не так швидко, як хотілося б, проте дає позитивний результат. Національна свідомість не є додатком до професійної освіти, а є її вагомою гармонійною складовою.
   Деякі сучасні дослідники називають виховання в навчальному закладі існуванням всередині певного ілюзорного світу.
   Звичайно, такий стан речей обумовлений, насамперед, об'єктивними обставинами. Успішність виховання залежить не тільки від цілеспрямованості зусиль керівників і організаторів системи виховної роботи, а, перш за все, визначається несуперечністю цінностей, що проголошуються вихованням і державних пріоритетів. Неприпустимо, коли цінності, які проголошує державна ідеологія, розходяться з реальною життєвою практикою. Сьогодні, на жаль, загальнолюдські ідеали, правові норми, соціальні гарантії часто-густо залишаються лише красивими лозунгами. Суперечності між цілями виховання й об'єктивною дійсністю викликають глибоке розчарування у молодих людей. Повернення держави до відкритості й моральності - запорука позбавлення суспільства від сьогоднішньої "корозії виховання", яка зводить до мінімуму ефективність виховної роботи. Нечесна держава не може розраховувати не лише на любов, повагу, гордість своїх громадян, а й на саму їх громадянськість.
   Діяльність ВНЗ, бібліотеки має бути спрямована на оптимізацію виховної роботи, на оновлення її змісту та технологій. Особливо це стосується громадянсько-патріотичного виховання, яке має бути інструментом реалізації надважливого завдання: формування громадянина-професіонала, набуття майбутніми фахівцями професійно важливих якостей, громадянської самосвідомості , позитивної професійної мотивації.
   Важливо розглядати громадянсько-патріотичне виховання в єдності обох складових, адже в сучасному розумінні домінує перший компонент. Абсолютизація громадянськості, що передбачає депатріотизацію, виховання, є неприпустимою деформацією.
   Громадянське та патріотичне виховання об'єднує соціальна спрямованість обох напрямів, що найбільш наочно втілюється у меті громадянсько-патріотичного виховання — формування громадянина-патріота Вітчизни, який володіє вищими соціально орієнтованими професійними якостями, характеризується готовністю і здатністю реалізовувати їх для позитивних змін у суспільстві та державі.
   Патріотизм, як одна з найбільш значущих цінностей суспільства, інтегрує у своєму змісті соціальні, історичні, духовні, культурні та інші компоненти. Він виявляється перш за все як емоційно-піднесене ставлення до Вітчизни. У патріотизмі духовно-моральне начало є вихідним, визначає його сутність. На зламі епох, коли відбувається переоцінка цінностей, змінюються світоглядні оріентири, інтереси всіх соціальних груп, патріотизм стає стрижнем, навколо якого об'єднуються кращі сили суспільства. Саме він наповнює змістом життя і діяльність людей.
   Патріотизм не означає виключення особистості із загальносвітового контексту. У вихованні студентів мають відображатися нові тенденції, що характерізуються тяжінням від локального до глобального. У центрі - тріада: виховання громадянина і патріота України, виховання громадянина Європи, виховання громадянина світу.
   Значний виховний потенціал має вивчення історії. Це дає можливість аналізувати суспільно-політичні реалії сьогодення та прогнозувати майбутнє, стає невід'ємним елементом професійної культури та світоглядних переконань.
   Традиційні форми громадянсько-патріотичного виховання можуть бути збагачені новими організаційними формами, такими як, благодійні акції для підтримки воїнів Збройних Сил України, участь у пошуковій діяльності, культурологічно-пізнавальні віртуальні подорожі до місць історичної слави України. Патріотичне виховання передбачає утвердження в свідомості молоді об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історії, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України, її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ УНР, січових стрільців, воїнів УПА до часів незалежності, Майдану, героїв Небесної Сотні та зони АТО.
   Громадянсько-патріотичне виховання тільки тоді досягне своєї мети, коли будуть задіяні механізми самовиховання особистості. Громадянська активність, готовність до участі в соціальному житті країни найкраще формується через особистісний досвід самодіяльності в молодіжних громадських організаціях. Виховна діяльність вищих навчальних закладів все більше охоплює методи і форми соціальної роботи: створення асоціацій, клубів, участь у діяльності патріотичних об'єднань. Це розвиває громадянські ініціативи, що в усьому світі розглядаються як елемент "соціального капіталу", без якого неможливий ефективний розвиток суспільства й демократичної держави [9, с. 70-71].
   Важливе місце у громадянсько-патріотичному вихованні студентів займають моральні, естетичні та інші традиції. Це, зокрема, святкування дат та подій календаря, що мають як вселюдський, так і національний характер. Любити Батьківщину - це поважати святині свого народу, його надбання, його культуру, мову, злитися з долею народу, творити її. Бути вірним їй: і в години піднесення, і в години падіння, і в години небезпеки, і в години злагоди і миру.
   Висока громадянськість, патріотизм відзеркалюються в мові, піснях, легендах, думах, казках, поезіях народу, які слід творчо використовувати у виховному процесі. Виходячи із завдань та цілісних орієнтацій громадянського виховання, варто дедалі більше залучати студентську молодь до святкування загальнодержавних свят, проведення різноманітних тематичних вечорів, організовувати виставки художньої творчості , влаштовувати календарно-обрядові та тематичні свята. Традиційними є заходи до Дня Перемоги , Міжнародного дня рідної мови, Дня української писемності та мови, Дня студента, вшанування Т.Г.Шевченка та інших видатних постатей та подій української держави.
   Ці заходи сприяють єдності поколінь, засвоєнню кращих традицій українського народу та війська, зростанню національної самосвідомості, самоповаги та поваги до інших народів. Національно-патріотичне виховання, популяризація літератури з даної тематики в бібліотеках покликані забезпечити морально- політичну і практичну підготовку до виконання священного обов’язку - захисту незалежної України, військової служби в Збройних Силах України, формуванню у молоді стійкості, мужності, готовності до подвигу, самопожертви, самопідготовки і самовиховання, бажання відстояти її незалежність і соборність, наслідування кращих традицій. Бібліотеки зобов’язані різнобічно висвітлювати події за допомогою різноманітних форм бібліотечної роботи: цикли бесід, книжкові виставки, тематичні полиці, уроки мужності, огляди періодичних видань, інформаційних повідомлень, години спілкування, зустрічі з ветеранами Другої світової війни, воїнами АТО, волонтерами, участь в різноманітних акціях.
   Як сказано в "Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст.", головною метою національного і громадянського виховання має бути набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологогічної культури. Найбільшою цінністю держави має бути інтелектуальний та культурний рівень її народу.
   Мета національного, громадянського й патріотичного виховання студентів конкретизується через систему завдань:
  • формування громадянсько-патріотичної свідомості, усвідомлення належності до рідної землі, народу; виховання почуття патріотизму, любові до Батьківщини;
  • поєднання патріотизму і національної свідомості громадян, яке грунтується на національній ідентифікації; вміння осмислювати моральні і культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку свого народу;
  • утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до загальнолюдських гуманістичних цінностей;
  • формування соціальної активності та професійної компетентності особистості на основі певних соціальних умінь: готовність до участі у процесах державотворення, здатність до спільного житття і співпраці у громадянському суспільстві; готовність узяти на себе відповідальність; здатність розв'язувати конфлікти відповідно до демократичних цінностей, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбної особистості, відповідальність за свої дії;
  • формування політичної та правової культури та виховання засобами громадянської освіти; виховання поваги до Конституції України, Гімну та Прапору, законодавства, державної мови;
  • формування високої культури міжнаціонального спілкування , толерантного ставлення до інших народів;
  • виховання негативного ставлення до аморальних вчинків, будь-яких форм насильства; активне запобігання виявленню націоналізму, шовінізму та антигромадської поведінки.
    Таким чином, метою і завданням освіти в громадянському, патріотичному, національному вихованні є формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Вони мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно і технологічно.
   На думку багатьох науковців, найбільш сприятливим періодом для формування культури, патріотичного, національного виховання громадянської свідомості й особистості є юнацький вік, зокрема, час навчання у вищому навчальному закладі. Саме в цей період сфера спілкування, пізнання та діяльності у молодих людей значно розширюється. Вони усвідомлюють свою належність до нового студентського колективу, стикаються з широким колом суспільних, політичних, юридичних, професійних взаємин. Отримані знання дають можливість краще зрозуміти світ, стосунки людей. Розширюється світогляд, виховується характер, створюються життєві плани. Студент прагне "знайти себе", визначити своє місце в житті відповідно до своїх інтересів, здібностей, ідеалів.
   Важливу роль тут мають відіграти психологічні чинники: створення умов, коли в молодої людини виникає внутрішня потреба виконувати соціальні, громадянські функції, тобто готовність підпорядковувати власне життя досягненню корисних для суспільства цінностей. Адже першочергове завдання вищої освіти - формування в молоді потреби самовизначатися та самостверджуватися саме у сфері державотворення.
   Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин.
   Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи й технології. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, молодіжного спорту, до прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасна молодь добре інформована щодо процесів в різних сферах науки, техніки, соціального життя; динамічно оволодіває сучасними комунікаційними технологіями.
   Високий професіоналізм базується тільки на міцній моральній основі. Перед ВНЗ, бібліотекою як соціальними інститутами стоїть завдання виховання громадянськості особистості, громадян, які люблять свій народ, свою Україну, готових самовіддано захищати і розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу. При цьому вони мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої обов'язки, права і свободи, сприяють громадянському миру й злагоді в суспільстві. Саме патріотизм, громадянськість повинні нас об'єднувати, зберігати те, що протягом століть було нашою метою - незалежну державу.
   Справжній патріот любить Батьківщину, не відвертаючись від неї через те, що їй нічим заплатити йому за це, і що її народ не досяг рівня культури, характерної для європейських суспільств. А головне - патріот не обмежується пасивною любов'ю до рідного краю, він активно працює для свого народу, його добробуту, розбудови культури і господарства. Він захищає честь своєї держави. І ми бачимо, що в Україні є багато патріотів - і тих, хто сьогодні ризикуючи життям, боронить її зі зброєю в руках у важкий час, і тих, хто активно цьому допомагає, кожен на своєму місці.

Список використаних джерел

  1. Абрамчук, О.В. Патріотичне виховання студентів вищих технічних навчальних закладів [Текст] : монографія / О. В. Абрамчук, М. М. Фіцула. – Вінниця : Універсум, 2008. – 137с.
  2. Артемова, Л. Виховання чи лише навчання студентів [Текст] / Л. Артемова // Вища школа. – 2011. – №1. – С. 93-104.
  3. Васянович, Г. Принцип громадянськості й патріотизму (етико-педагогічний аспект) [Текст] / Г. Васянович // Серія педагогічнаВісник Львівського університету. – 2006. – №1. – С. 15-22.
  4. Ліпін, М. Патріотизм: спокуса ідеологією [Текст] / М. Ліпін // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2009. – №3. – С. 113-130.
  5. Сергієнко, В. Проблеми виховання студентської молоді [Текст] / В. Сергієнко, В. Костін // Вища школа. – 2010. – №7-8. – С. 75-80.
  6. Сєвастьянова, О. Виховання студентів як складова частина їх соціалізації [Текст] / О. Сєвастьянова // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2005. – №1. – С.36-39.
  7. Тищук, Є. Патріотизм як перепустка в майбутнє [Текст] / Є. Тищук // Віче. – 2010. – №3. – С. 36-37.
  8. Циганчук, К.А. Патріотизм як цінність [Текст] / К. А. Циганчук // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2011. – №2. – С. 4-11.
  9. Юрас, І. Виховання майбутнього співробітника Служби безпеки України як громадянина і патріота [Текст] / І. Юрас // Вища школа. – 2012. – №10. – С. 68-73.

  Наші координати: м.Хмельницький
вул. Кам'янецька 110/1
тел.: 77-30-38;
    e-mail