ІРИНА БАННОВА: "Почну з того, що я левиця"
Вдома її оточують представники сильної статі - двоє синів і люблячий чоловік, котрий підтримує і розуміє пані Ірину, а на роботі - студентський Будинок моделей, школа манекенниць і сотня дівчат, які для Ірини Мусіївни стали доньками, котрих любить, за яких вболіває і радіє їхнім перемогам. Спостерігаючи за цією жінкою, інколи дивуєшся, звідки у неї стільки енергії, стільки сили і витримки! Стільки всього - і на одні жіночі плечі -хіба це реально?! Ось як це пояснює сама пані Ірина:
- Почну з того, що за гороскопом я Левиця, народжена під знаком вогню, і ось саме той вогонь, мабуть, постійно горить в мені і не дає затримуватись на одному місці. Так як вогню, аби горіти, потрібне повітря, так мені постійно треба рухатись вперед. Я не можу всидіти на одному місці довго, мені завжди потрібні нова інформація, нові враження. Хоча народилася Ірина Баннова у далекій Амурський області Росії, донька українця- військового та росіянки-комсомолки тридцятих років, усе своє свідоме життя прожила в Кіровограді. Вона росла жвавою дівчиною, добре вчилася, була активісткою. Далі золоті роки. Вона - студентка Київського технологічного інституту легкої промисловості. Потім робота в Новосибірському будинку-моделей, і через три роки знову Україна. Цього разу уже Хмельницький технологічний інститут. Та не пройшло і року, як пані Ірину наче магнітом потягнуло до рідної альма-матер, в аспірантуру. А потім було повернення в Хмельницький, який уже став рідним, діти, викладання в інституті, домашні турботи. Лише коли сини підросли, Ірина Мусіївна знову перевагу віддала справі, яку ніколи не покидала, і як результат - захист кандидатської дисертації.
- Доки діти були маленькі, -продовжує Ірина Баннова, - більше уваги вділялося їм, а зараз перевага на боці іншої сім'ї - студентського Будинку моделей ТУПу. Звичайно, інколи рідні ображаються і бурчать, що постійно зайнята, але я знаю, що вони мене люблять, я постійно відчуваю їхню підтримку.
Вдома Ви також левиця?
Так. Але в якомусь із гороскопів сказано, що для сім'ї це добрий знак, а як дружини - просто знахідка. Не можу сказати,що зараз я є саме тією "знахідкою", та молодість я розділила із чоловіком та синами. В нашій сім'ї панує демократія. Ніхто не тисне на авторитет іншого й не зазіхає на чужі звички. Приміром, я ніколи не забороняла своєму чоловікові займатись його хобі - гірським туризмом. Хочеш - будь ласка. Відповідно, він поважає моє бажання займатися створенням Центру моди в Хмельницькому. Я вдячна долі, що вона послала мені такого супутника життя.
Кандидатську вона захистила десять років тому. Здавалось би, можна й зупинитися, але ні.
- В той момент, - каже пані Ірина, - я зрозуміла, що не можна лише пливти за течією і бути вдячній долі за дари, які вона підносить. Я стала замислюватись над сенсом життя, почала переосмислювати зроблене, досягнуте, прожите. Не можу сказати, що порозумнішала і прозріла враз, - кавчання триває усе життя, й до розуміння простих істин також треба дорости. Кожен фініш стає стертом забігу на нову дистанцію і ніколи не знаєш, якою вона буде: легкою чи з перешкодами, довгою чи короткою. Хвороби спонукали задуматись над тим, для чого я прийшла в цей світ. Я зрозуміла, що хворіти соромно, бо переважна більшість хвороб виникає через моральне незадоволення життям. Тоді до рук потрапили книги, які допомогли вистояти і зрозуміти краще себе й навколишніх. А з цим прийшло і розуміння, що не можна сидіти на місці. Я зрозуміла, що в житті завжди повинна бути мета, до якої прагнеш. Коли її немає - знаходяться сотні пояснень, чому ти нікуди не рухаєшся. В моєму житті цілі, до яких йшла, щораз вимальовувались самі, кожен період народжував потребу досягти певного рівня. Тому доводилось генерувати й бути ініціатором втілення в життя своїх і чужих ідей.
Мені хотілося, щоб у Технологічному університеті Поділля був студентський Будинок моделей. Сьогодні він уже є і навіть став відомим. Дев'ять років тому виникла потреба у створенні школи манекенниць, а сьогодн1' дівчата достойно представляють колекції на подіумах України і Росії, а декотрі навіть крокують, паризькими та міланськими подіумами.
Ірина Баннова була ініціатором і головним виконавцем створення Будинку моделей та школи манекенниць. Та й кому ж, як не їй колишній манекенниці Новосибірського будинку моделей, братися за цю справу? Звичайно, не все відразу виходило, та пані Ірина - людина не лише із діловою жилкою, а ще й настирлива й працьовита. Вона - сильна жінка, котра не дозволяє поганому настрою заволодіти собою. Ірина Мусіївна із тієї породи людей, які, коли вже за щось взялися, то обов'язково доведуть справу до логічного кінця, котрі не залишають розпочате напівдорозі, у котрих сильно розвинуте почуття відповідальності.
Коли у Хмельницькому почала свою роботу Асоціація "Поділля Перший", Ірині Банновій довірили очолювати швейний кластер. Вибір було зроблено не випадково. В той час пані Ірина була однією із небагатьох, хто розумів суть поняття "кластер" і міг пояс нити її керівникам підприємств легкої промисловості, хто мав можливість і бажання об'єднати їх навколо спільної мети. Сьогодні швейний кластер об'єднує в собі майже тридцять підприємств. Усі вони справно працюють, їхня продукція користується попитом і хорошою славою не лише у регіоні та Україні, а й за межами нашої держави. Дивуєшся, як у цієї тендітної елегантної жінки на все вистачає часу?
- Чим довше спиш, тим більше хочеться спати, - веде далі мову Ірина Мусіївна, і відповідно - чим більше працюєш, тим більше втягуєшся в роботу і вже інакше не можеш жити. Моральне задоволення праці дає ту енергію, яка дозволяє рухатись далі, і саме вона відкриває друге, третє і п'яте дихання. Щоранку я прокидаюсь із надією, що сьогодні усе вдасться, хоча інколи сама себе запитую: "Навіщо тобі усе це? Зупинись, зменш навантаження, передихни!" Та, озирнувшись, розумію, що відступати нікуди, адже на тебе вже хтось розраховує.
Пані Ірино, чи завжди Вас розуміють колеги, люди, з якими доводиться спілкуватися, вести спільні справи, Ваше оточення?
На жаль, ні. Раніше мені такий стан речей частенько псував нерви й забирав час, який, замість того, аби витрачати на корисну роботу, витрачала на "підмивання" свого імені. Та згодом дійшла висновку, шо не потрібно виправдовуватись. Справи промовистіші за слова. Я щаслива, що маю багато друзів, котрі допомагають і підтримують, які здатні зі мною розділити мої успіхи, радощі и перемоги, які, я впевнена, ніколи не тримають за пазухою камінь.
Ось така вона - наша лауреатка, - сильна жінка, котра прагне перетворити студентським Будинок моделей в дизайнерський центр, створити дизайнерський банк ідей, котра мріє, що разом з її "лептою" Хмельницький буде не менш відомим, аніж Мілан чи Париж. Котра переконана, що народилася, аби бути щасливою і приносити щастя іншим.
А.БЕНДЮГ.