ЦІНА ПРАЦІ І ЗАРПЛАТИ, Й... ДЕРЖАВНОЇ МОВИ

25-27 квітня на базі Технологічного університету Поділля відбулася науково-практична конференція "Оплата праці та доходи в ринковій економіці: проблеми, досягнення та перспективи розвитку". За рахунком ця конференція була уже третьою, а за статусом - міжнародною. Цей статус їй надала очікувана участь декількох науковців з країн СНД.

Щоправда, у привітальному виступі ректора ТУПу Радомира Сіліна йшлося про присутність на ній й ще одного болгарина. Але окрім професора з Мінська, Валерія Матусевича, мені ні побачити, ні почути у день відкриття конференції нікого більше не повелося. Та, за прикрою традицією подібних

ТУПівських конференцій, велися вона російською мовою. Співголова оргкомітету, керівник відділення економіки праці, демографії та рівня життя населення інституту економіки НАН України Дем'ян Богиня, посилаючись на Конституцію України, сказав, що буцім у ній визначено статус російської мови, як мови міжнаціонального спілкування для країн СНД та Східної Європи, а тому, мовляв, робочою мовою конференції має бути саме вона.

До честі голови обласної ради Миколи Приступи, він вітав учасників конференції, як справжній державний муж, державною мовою, статус якої справді визначений 10-ю статтею Конституції. Не можу сказати подібного про випускника цього вузу, а нинішнього заступника голови облдержадміністрації Олександра Ступарика. Що ж до білоруса Матусевича, то він, як признався мені у кулуарах конференції, добре розуміє українську мову, знає польську та ще декілька мов і зовсім не наполягав на тому, аби робочою мовою була російська...'

Власне, значна частина учасників конференції відверто проігнорувала той надуманий оргкомітетом статус, і виголошувала свої виступи українською.

Про що ж йшлося на цьому зібранні науковців і практиків? А йшлося про наші з вами, шановний читачу, зарплати. Які вони, як вони формуються, як виплачуються тощо. Середня зарплата в Україні становить 264 гривні. Це, звичайно ж, дуже мало, коли взяти до уваги, що прожитковий мінімум для працюючої людини визначений у розмірі 331-ї гривні. Що ж тоді казати про селян,
середній заробіток яких - 102 гривні, бюджетників - 126 гривень, працівників культури - 130. Натомість у працівників атомної енергетики середня зарплата становить 895 грн., працівників
фінансово-банківської сфери 719, нафтової промисловості - 690, газової 602 гривні. Кияни мають
середню зарплатню 459 грн., мешканці Донеччини - 336, Запоріжжя - 335, Дніпропетровська - 331 гривню... а мешканці Хмельниччини заробляють в середньому лише 168 гривень. Коли ж порівнювати із країнами СНД, то казахи заробляють 104,6 долара, росіяни - 96,4, білоруси - 70,4, азербайджанці - 51, українці - 46 доларів. Це дані за І квартал поточного року.

Чим же пояснюють науковці такий стан речей? Ось цитата з проекту рекомендацій конференції: "За 1991-1999 роки, при зменшенні валового внутрішнього прибутку у 2,5 раза, реальна зарплата через інфляцію зменшилася у 3,6 раза, тобто падіння ВВП відбуваюся значно повільніше, аніж зменшення заробітної плати. 2000 року реальна зарплата збільшилася на 0,9% при зростанні ВВП на 6%. Це свідчить про привласнення результатів економічного зростання заможними верствами населення". Оця довга цитата була скорочена до слова "крадуть" у виступі Олександра Уманського з НДІ соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики з Луганська. А Григорій Осовий, заступник голови федерації профспілок України, наголосив у своєму виступі, що стартова ціна робочої сили не може бути меншою, ніж 331 гривни, тобто меншою від прожиткового мінімуму для працюючих громадян.

P.S. Конференція відкрилася у день 15-ї річниці Чорнобильської катастрофи. Дивно, але про неї ніхто й не згадав.

В.БЕНДЮГ.