РАДОМИР СІЛІН: "У ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ МЕНЕ ПРИВІВ ЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК"

Радомира Сіліна знають чимало хмельничан. Адже це та людина, якій місто має завдячувати за титанічну працю. Під його керівництвом будувався нинішній Хмельницький національний університет. Щоправда, те, що нині вуз відомий не лише в Україні, а й за її межами, Радомир Іванович ставить у заслугу всього викладацького колективу. Тим не менше, саме Радомир Іванович удостоєний звання "Почесного громадянина міста". До речі, в цьому році Хмельницький святкуватиме свій день народження 24-25 вересня, а 27 - свято, яке буває в кожної людини раз на рік, відзначатиме й Радомир Сілін. І йому виповниться 74 роки.

Почесний громадянин Хмельницького народився в 1931 році у російському, а тоді ще радянському, місті Курськ. Життя тривало, і Радомир пішов до школи. Але потім почалася окупація, під час якої мати пана Сіліна померла. А батько зі старшим братом пішли на фронт... Залишившись один, дванадцятирічний хлопчик, за плечами якого був лише перший клас школи, попросився до радянської армії в топографічний загін. У бойових діях цей загін не брав участі, адже специфіка була іншою (визначали координати розташування вогневих позицій противника, робили рельєфні карти для командування, готували полігони для "Катюш"). З серпня 1943 до серпня 1945 року Радомир був рядовим. За два роки служби єдиний підліток топографічного загону пройшов Воронеж, Харків, Курську дугу, Молдову, Румунію, Угорщину... До речі, частина, в якій служив Сілін, брала участь у визволенні Будапешту. Але документи, що свідчать про цей факт, десь загубилися, і ордени, які мали отримати солдати, так і не вручили. Велика Вітчизняна для Радомира Івановича завершилася в столиці Австрії - Відні. І його направили до Курська - в Суворовське училище. У викладачів військового вузу одразу виникло питання: як вчити 14-річного хлопця з освітою першого класу? І вирішили демобілізувати його. Так військова кар'єра Радомира Сіліна завершилася. "Відверто кажучи, я був радий цьому. - розповідає Радомир Іванович. - На той час у Курськ приїхала моя тітка, я пішов у вечірню школу до четвертого класу, оскільки програму другого та третього класів швидко засвоїв сам".

Після смерті матері, Радомир Сілін вирішив писати листівки проти окупантів: "Смерть німецьким окупантам", "Радянський народ переможе", тощо, і розкидав їх по Курську. Одного разу таку листівку він віддав знайомій дівчині, і сказав, що це від партизан. її батько заніс цю листівку до німців. Одинадцятирічного Радомира викликали до окупантів, побили і викинули на помийку. Його врятувало те, що радянські війська вже почали звільняти місто.

В 1946 році Радомир Сілін переїхав до батька до Львова, де прожив до 1974 року. У столиці Західної України Радомир Іванович закінчив сім класів вечірньої школи, один курс дорожньо-механічного технікуму і пішов у десятий клас звичайної школи. Отримавши срібну медаль, пан Сілін вступив до Львівського політеху. Незважаючи на те, що були факультети, де стипендія була в півтора раза вищою, Радомир Іванович обрав механічний. І, мабуть, не помилився. В 1956 році випускник Львівського політехнічного інституту Радомир Сілін отримав диплом із відзнакою. Такого "потужного" студента керівництво вузу не хотіло кудись відпускати, а тому його переконали залишитися працювати викладачем. Тоді ж пан Сілін глибоко поринув у науку...

В 1962 році, захистивши кандидатську дисертацію, Радомир Іванович отримав нову посаду: виконуючого обов'язки головного інженера наукової лабораторії. А через три роки його відправили до США в Мічиганський університет на стажування, який входить у десятку кращих "штатівських" вузів. У 1974 році пан Сілін став доктором технічних наук! І ось тут все почалося...

Оскільки Радомир Сілін був доктором наук, а завідуючий кафедрою, з яким він товаришував, лише кандидатом - щоб не претендувати на місце товариша, вирішив залишити вуз. Тим паче, колишній ректор Григорій Денисенко запрошував Сіліна до Київського політеху. Було вирішено перевести Радомира Сіліна через міністерство освіти. Віддавши всі необхідні документи для переводу, Радомир Іванович очікував на нову роботу. Але... "Мене викликали в міністерство, і повідомили, що їм потрібен ректор у Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування, - пригадує Радомир Сілін. - Я спочатку не погодився. І все ж таки поїхав! Мене запросили на співбесіду до другого секретаря Центрального комітету Компартії України. Запитали: "Якщо вам партія накаже їхати на Північ, поїдете?" Звісно, я відповів: "Так!". На що почув: "Наші вітання! Вам пощастило, партія не направляє вас на Північ, ви їдете в Хмельницький!". Так Радомир Іванович у 1974 році опинився в нашому місті. Попри купу складних завдань, які стояли перед новим ректором, він знайшов не менше й позитивних моментів. Йому одразу ж сподобався молодий колектив, з яким дуже приємно було працювати. А про те, що він опинився у Хмельницькому, не шкодує. "З одного боку я програв, бо в Києві я був би в усіх на виду. Але з іншого - для країни - я зробив правильно. Ми створили вуз, який визнали в Україні, Свропі. Китаї!", - каже Радомир Сілін.

Пан Сілін пишається тим, що серед його випускників є чимало справжніх фахівців, які працюють не лише в нашому місті, а в США та Ізраїлі. До речі, Радомиру Івановичу якось пропонували переїхати до Мічіганського університету. Але він відмовився: "Я люблю свою Батьківщину! Якби не був патріотом, то не прожив би у Хмельницькому стільки років. Я розумів, що потрібен місту, Україні, Радянському Союзу".