ЙОГО КРЕДО: ЖИТИ ПО СОВІСТІ

"Наука робить добрих вчених, але не людей", - ці слова відомого вченого, письменника, громадського діяча Дмитра Яворницького аж ніяк не можна приміряти до цієї ж грандіозної постаті у національній науці, котрого Максим Рильський назвав "запорозьким характерником". Як і зрештою, вони не підходять і до характеристики Радомира Івановича Силіна, почесного ректора Хмельницького Національного університету. В цій непересічній особистості вражає органічне поєднання математично-технічного складу розумового мислення з глибоким ліричним станом душі: розумінням музики, поезії, історії, філософії та прози нашого повсякденного життя. Про таких кажуть - державотворець, патріот, людина.

На першій сторінці збірника "Ректор Радомир Силін", виданого до його 70-річчя, вміщено перелік наукових та професійних титулів: доктор технічних наук, професор, академік інженерних наук Української технологічної академії, Міжнародної Академії інформатизації, Академії триботехніки, Президент національного комітету України з питань машинознавства, заслужений працівник народної освіти України, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, почесний громадянин міста Хмельницького. Стільки відзнак, погодьтеся, вистачило б на кількох, а вони дісталися йому одному - Радомиру Івановичу Силіну, шанованій людині у ділових та освітянських колах України.

Його біографія у малолітті позначена пафосом передвоєнних п'ятирічок та трагізмом сталінських репресій, у юності - курними фронтовими путівцями, які простяглися від рідного йому Курська до Відня, а пізніше - повоєнною відбудовою, студентськими та аспірантськими буднями, викладацькою та науковою діяльністю. І він завжди чесно й сумлінно служив інтересам держави, людини праці. Втім, найповніше розкрився талант Силіна як науковця, педагога та громадського діяча у Хмельницькому, де він понад чверть століття очолював професорсько-викладацький та студентський колективи місцевого технологічного інституту побутового обслуговування, який за роки незалежності України трансформувався у Технологічний університет Поділля, а не так давно отримав статус Національного. І все це під вправною рукою Радомира Івановича.

- На початку грудня 1974 року 43-річний доктор технічних наук Р.І.Силін очолив ХТІПО, перший у місті вуз, який мав лише семирічну історію, - пригадує його учень, а нинішній перший проректор Національного університету С. Г.Костогриз, - і займався переважно підготовкою фахівців та розв'язанням науково-виробничих проблем підприємств Міністерства побутового обслуговування населення і частково Мінглепрому. З ініціативи ректора тоді було суттєво скореговано навчально-наукові плани. Зокрема, номенклатура випускників поповнилася інженерами-механіками за спеціальностями: технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти тощо. Час підтвердив, що цей крок був своєчасним і виваженим,позаяк із бурхливим розвитком в області та за її межами машинобудування, споріднених галузей зростав попит саме на таких фахівців.

Так, їх підготовка була пріоритетною в розвитку інституту. Денною формою навчання тоді було охоплено майже 2,5 тисячі юнаків та дівчат, вечірньою - 500, заочною, включаючи Кам'янець-Подільський загально-технічний факультет, - близько 3 тисяч студентів. Навчальний процес забезпечували 250 викладачів, серед яких було лише 37 відсотків кандидатів наук та доцентів і жодного доктора наук чи професора.

Хоча попередники Радомира Івановича С.Ганжуров та М.Карпиленко немало зробили для становлення вузу, проте перспектива його подальшого розвитку і трансформація у сучасний освітянський, науковий та культурний центр Подільського краю тоді була не вельми оптимістичною. Утім, молодий ректор зумів налагодити ділові партнерські стосунки з керівниками підприємств та організацій міста й області, сформувати дієздатну команду однодумців, а отже, у стислі строки розв'язати ряд проблем із створенням сучасної матеріально-технічної та навчально-лабораторної бази, житла для науково-педагогічних працівників та студентів. За цих екстремальних умов Радомир Іванович виявив непересічний талант керівника й організатора, зумів створити таку атмосферу, аби кожен член колективу відчував свою причетність до справи розбудови вузу. Гасло ректора "Свій дім - своїми руками" ефективно втілювалося і в добрих справах студентських будівельних загонів.

Відтак завдяки наполегливій праці ректора і його однодумців інститут " розрісся в ошатне науково-студентське містечко з сучасною інфраструктурою. Водночас з капітальним будівництвом оновлювалися навчальні кабінети, лабораторії, аудиторії, збагачувалися бібліотечні фонди. Зокрема, було створено сучасну замкнуту телевізійну систему, що об'єднала телестудію і 8 лекційних аудиторій. На базі потужних на той час електронно-обчислювальних машин організовано обчислювальний центр інституту, а невдовзі повністю комп'ютеризовано навчальний та науково-дослідницький процеси. Було також напрацьовано нові напрями підготовки науково-педагогічних кадрів, передусім з числа вчорашніх здібних студентів. Власне, в цьому ректору прислужився досвід в організації науково-дослідних робіт і впровадження їх результатів у виробництво, набутий ще у Львівській політехніці та під час наукового стажування в США.

Невдовзі захистили докторські дисертації. Зокрема, М.Ф. Семенюк, В.Г.Каплун, В.Б. Рудницький, М.М. Коренчук, В.Ф. Бардаченко. Л.І. Ганзюк, В.М. Локазюк, уже знайомий читачеві С.Г. Костогриз, нинішній ректор Національного університету М.Є. Скиба, проректор М.М. Войнаренко та інші. На початку 90-х було започатковано підготовку науково-педагогічних кадрів через аспірантуру, а невдовзі створено Спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських, а затим і докторських дисертацій. Відтоді в інституті за сприяння однієї із відомих американських фірм поетапно реалізовується розроблена з ініціативи Р.І. Силіна широкомасштабна програма комп'ютеризації навчального процесу, науково-дослідницької та управлінської діяльності.

- Завдячуючи далекоглядній і послідовній політиці Радомира Івановича, його активній громадській позиції, наш вуз увійшов в епоху політичних та соціально-економічних перетворень в Україні організовано, - розповідає ще один його учень і послідовник, ректор Хмельницького Національного університету М.Є Скиба. - Різними формами навчання охоплено майже 14 тисяч майбутніх фахівців, котрих навчають понад 800 наставників. З-поміж них 59 докторів наук та професорів та 350 кандидатів наук та доцентів.

Ось такий непростий, але щедрий на здобутки шлях пройшов колектив, який упродовж 27 літ безмінно очолював ректор професор Р.І. Силін. Ще одне. Кілька років тому за результатами рейтингу вищих навчальних закладів освіти хмельничани увійшли в десятку кращих технічних та технологічних вузів України. То - також визнання заслуг Радомира Івановича.

Почесний ректор Національного університету і нині живе повнокровним життям рідного йому вузу, постійно переймаючись його проблемами. Бо кредо цієї людини: жити по совісті.