НА "ДИСТАНЦІЮ" ВИХОДЯТЬ МОЛОДІ

Минулого року в номері від 5 листопада "Подільські вісті" вже зверталися до теми дистанційного навчання, запровадженого кілька років тому у Хмельницькому національному університеті. 2005 року відбудеться перший випуск "дистанційників", тому газета вирішила з'ясувати безпосередньо у студентів, які є переваги та недоліки у цієї форми навчання, чому студенти обирають саме її, як проходять іспити. Аби об'єктивно висвітлити усі питання, кореспондент вирушив на екзаменаційну сесію до однієї з груп "дистанційників" у Нетішин.

Відразу впала в око суттєва відмінність у віці між випускним третім курсом і першокурсниками, які здавали зимову сесію. Останні — це випускники шкіл чи гімназій, тоді ж як перші — нетішинці 30-40 років. Староста групи Світлана Тарасюк каже, що середній вік її одногрупників перевищує 35 років. Абсолютна більшість з них мають сім'ї, дітей. Потреба у здобутті вищої освіти переважно продиктована кар'єрним зростанням як на держслужбі, так і на Хмельницькій атомній станції. А чому вони зупинили свій вибір саме на дистанційній формі навчання, розповідає Ольга Павка, що навчається за спеціальністю "Менеджмент організацій виробничої та невиробничої сфери".

— Я працюю і маю сім'ю, тому головною перевагою такого способу навчання для мене є те, що не треба періодично кудись виїжджати, порушуючи усталений графік життя. Не дуже хочеться й проживати у чужих кімнатах гуртожитків, як це доводиться робити заочникам. Не останнім чинником є й те, що оплатау 1200 гривень за рік при дистанційному навчанні нижча, ніж у студентів стаціонару або заочників. Крім того, й темп та методика курсу доволі прийнятні. По-перше, ми маємо можливість розв'язувати поточні контрольні протягом усього семестру, не прив'язуючись до якоїсь конкретної дати. По-друге, можна через Інтернет постійно підтримувати зв'язок із викладачами, контролювати хід здачі проміжних завдань. Також, скажу відверто, ті диски, які нам видали із завданнями, підручниками, базовими матеріалами, часто стають мені у пригоді на моїй безпосередній роботі.

Її підтримує однокурсниця Людмила Денищук, додаючи, що "дистанційка" — це дійовий спосіб оволодіти комп'ютером. Група має доступ до двох комп'ютерних класів із виходом в мережу Інтернет тричі на тиждень ввечері, по 2 години. Хоча є певні недоліки системи: іноді перевірка контрольних відбувається неоперативно. Викладачі з Хмельницького можуть 2-4 тижні зволікати із перевіркою завдань, а тоді перед сесією накопичується багато роботи.

А ось який механізм складання іспитів: "людський фактор" при оцінюванні знань виключений абсолютно. У викладачів фактично три функції: ввімкнути комп'ютер, стежити, щоб студенти не користувалися шпаргалками, занести виведену комп'ютером оцінку до залікової книжки та журналу. Частково і кореспондент "допоміг" викладачам, вводячи до електронної машини невідомий студентам код. Після цього кожен з останніх вибрав один з предметів з яких він мав здати іспит або залік протягом поточної сесії. Що цікаво, навіть при усьому бажанні керівникам процесу вкрай важко допомогти студентам, бо одночасно здавалися тести з кількох різних економічних дисциплін, вищої математики, української та іноземної мов, історії України тощо. А викладачі, що присутні на іспиті, — фахівці лише із своєї галузі.

Скажу відверто, після закінчення іспитів самому захотілося спробувати скласти залік і оцінити, наскільки це складно. Обрав два предмети, які, видається, нейтральні та не потребують спеціальної підготовки. Визнаю, хоча набрав більше двох третин необхідних балів, байдужий комп'ютер висвітив "двійки" і з історії України, і з релігієзнавства. А скажіть, хто без підготовки та сидіння над підручниками правильно вкаже серед варіантів, коли була та чи інша подія?

До чого я це веду? Можна визубрити один з предметів і без надзусиль його скласти. Але протягом кількох годин відповісти на кількасот запитань із трьох(!) абсолютно різних галузей знань, і практично безпомилково, все ж свідчить про неабиякий рівень підготовки. Хоча, зазначимо відверто, були й протилежні випадки. Одна з студенток зробила кілька спроб (на кожен предмет дається дві спроби) скласти історію, економіку, математику та українську мову, але в усіх випадках безжальний комп'ютер видавав "двійку". А загалом переважна більшість студентів успішно склали по два-три іспити-переважно на "відмінно" і з задоволенням рушили, мабуть, святкувати.

дорослого покоління, а перший - молодшого? Пояснення просте: Нетішині інформація про зручність навчання за дистанційним методом швидко отримала розголос, тому не тільки люди із життєвим досвідом, а й вчорашні школярі вибрали цю форму. Перебиваючи одна одну, Оксани — Юрчук та Іванова — пояснюють свій вибір.

— "Дистанційка" залишає багато вільного часу, не треба покидати домівку, як при стаціонарному навчанні. Крім того, навчальний процес скомпоновано так, що не треба щодня сидіти над матеріалом. Протягом семестру— кілька інтенсивних днів підготовки, шматочок курсу (так званий модуль) або контрольну здано.

Переваги дистанційної форми навчання у світі зрозуміли не так давно, проте у розвинутих країнах у такий спосіб вчаться сотні тисяч студентів. До таких масштабів нам ще далеко, як і до відпрацьованої методології навчання. Серед недоліків нашої "дистанційки" є вже згаданий довгий "зворотний зв'язок з викладачем, що гальмує процес здачі поточних тем. Ще одним недоліком, каже Світлана Тарасюк, є нестача комп'ютерів для навчання на місцях. І, мабуть, найбільш суттєва проблема — недостатня кількість різноманітних запитань з курсу. Людмила Денищук зауважує, що приблизно ЗО відсотків запитань повторюються у різних варіантах екзаменаційних білетів.

Викладачі теж бачать недостатньо відпрацьовані моменти у системі навчання. У першу чергу, це надто слабка бібліотечна база на місцях: практично усю необхідну інформацію студенти отримують з дисків, що видані в ХНУ, а цього замало. Все ж, зазначає асистент кафедри економіки і менеджменту промислових підприємств Олена Косіюк, якщо рівень знань заочників"нижчий за плінтус", то "дистанційники" наближаються за освіченістю до студентів стаціонару.