ЙОГО ЩАСЛИВА КОНСТРУКТОРСЬКА ВДАЧА…

Олександрові Петровичу Бохоньку аж ніяк не даси п'ятдесят. А саме стільки літ сповнилося цьому рухливому, приязному і вепьми комунікабельному (так і напрошується — молодому!) чоловікові. Може, у таких рисах вдачі і ховається секрет його молодості? А ще — у щирому і, що важливо, дійовому прагненні навчати, допомагати, робити навколишній світ ліпшим? Бо ж іздавна відомо: що більше віддаси, то більше отримаєш...

Йому, уродженцеві мальовничого села Криштопівка Волочиського району, поталанило і з вибором професії, і з враженнями від подорожей світами близькими та далекими. Пригадує, ще у другому класі сільської восьмирічки узяв до рук баяна і почав грати. Відтоді якесь незбагненне внутрішнє чуття краси, народжене у серці музикою, не полишало його. Тож після школи вирішив спробувати себе у професії творчій і, водночас, вельми практичній — вступив до Львівського ПТУ № 28, аби освоїти... кравецьку справу. Це, вважає нині Олександр Петрович, виявилося дуже вдалим стартом: училище підготувало його до навчання у вищій школі. До того ж, у 1975 році він отримав унікальну, як на ті часи, можливість — практикуватися на кращих швейних підприємствах Чехословаччини.

Потім була служба в армії, яку проходи в у Німеччину, Причому, настільки успішно, що його ім'я навічно вписали до почесної книги частини.

Закінчив тодішній Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування (ХТІПО). І — до Москви, в аспірантуру. Там, пригадує, життя звело з прекрасними науковцями і подарувало нові цікаві враження. Його кандидатська дисертація була пов'язана з... космічною галуззю, яка саме стрімко розвивалася в колишньому Союзі, зі осудженням КОСМІЧНИХ систем "Буран". А тема тої дисертації, у перекладі на зрозумілу мову, звучала б приблизно так: "У що найліпше "зодягнути" космічний корабель". Допитливий та винахідливий аспірант Олександр Бохонько запропонував оригінальний варіант обшивки літальних апаратів, який дозволяв значно зменшити їх вагу. Колеги та наставники просто не йняли цьому віри...

У 1988-му, повернувшись на батьківщину, він став викладачем ХТІПО. П'ять літ був заступником декана технологічного факультету. Нині — доцент кафедри технології та конструювання швейних виробів уже Хмельницького національного університету. З гордістю говорить про багатьох своїх вихованців, котрі впроваджують його науку в життя. До прикладу, його дипломниця Наталія Фоміна працює головним інженером потужного швейного об'єднання "Хмельницьклегпром"...

Попри велику зайнятість, цей невтомний мрійник-практик ще й знаходить час і можливість, аби допомогти землякам. Та ще й у справах, здавалося б, абсолютно далеких від конструювання одягу. Газифікація рідної Криштопівки — то і його "епістолярного" та організаторського хисту заслуга. Зупинкова залізнична платформа для Криштопівки теж не без його участі будувалася. Тепер за сільські дороги взявся. Вірить, що доможеться свого, і в селі будуть справжні дороги. Надворі ж бо — третє тисячоліття! А слава, каже, йому не потрібна, доброго слова від людей цілком вистачає...

Та найуспішнішим_своїм "проектом" Олександр Бохонько небезпідставно вважає синів, яких випестили разом із дружиною Ольгою Орестівною. Старший, Олександр, закінчив Хмельницький національний університет, за фахом — економіст. А молодший, Євген, ще школяр, показує чудові успіхи у грі на баяні: нещодавно у своїй віковій категорії виборов обласну першість. Як
мовиться, весь у батька, котрий, до речі, завше товаришує з цим інструментом.
Котрий, як і належить справжньому батькові, передав дітям і творчий неспокій, і високе чуття пре
красного..: