МИСТЕЦЬКІ СЕМІНАРИ ДЛЯ ПЕРШОКУРСНИКІВ
Уже понад десять років в Хмельницькому національному університеті успішно діють кафедра історії України та українознавства, Центр культури та мистецтв, який очолює доцент кафедри, керівник відомого за межами Хмельниччини народного зразкового танцювального колективу "Юність Поділля" Василь Цимбалістий. З його ініціативи семінарські заняття для студентів-першокурсників ведуть провідні подільські митці, справжні пропагандисти української культури. Таким чином через національне мистецтво, рідну культуру студенти університету, чиї майбутні спеціальності не пов'язані з мистецтвом, отримують не лише професійну, а й естетичну підготовку.
В ідеалі освічений молодий українець — це людина ідеологічно і морально стійка, з багатосторонніми знаннями, високою культурою. А в нинішній час, коли ідеологія держави, як і скарби національної культури, сформованої поколіннями української еліти, не знаходять свого вираження, не утверджуються на державному рівні, як пріоритети, за справу беруться патріоти, які стають учителями, провідниками рідного мистецтва в молодіжному середовищі. Тому й відомі подільські митці працюють викладачами на кафедрі.
— Наші мистецькі лекції-концерти є частиною навчального курсу з історії України для студентів-першокурсників університету, — розповідає Василь Феодосійович. — Із загальної кількості навчальних годин десять семінарських занять протягом навчального року присвячено мистецькій тематиці, як важливій складовій історико-культурного процесу. У програмі концертів-лекторіїв — народна творчість, національна та світова класика, українська естрада в її найкращих зразках. Розпочинається наш мистецький всеобуч у вересні. Цього року пролог зробив наш студентський народний зразковий ансамбль танцю "Юність Поділля", основу виступів якого традиційно складають народні українські та подільські танці. Про бандуру студенти дізналися під час семінарських занять-концертів, які провели викладачі Хмельницького музичного училища імені За-ремби. Про національне театральне мистецтво — від заслужених артистів України Ігоря Сторожука та Степана Бортнічука, актриси Раїси Бортнічук — акторів обласного музично-драматичного театру імені Старицького. Ляльковий театр презентував на заняттях заслужений артист України, актор Хмельницького театру ляльок "Дивень" Олександр Царук. Скарби національного класичного та духовного співу демонстрували студентам артисти Хмельницького муніципального камерного хору під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Ігоря Цмура. Ці мистецькі заняття, до речі, тривають протягом обох навчальних семестрів.
А завершив мистецькі семінари першого семестру заслужений артист України, соліст обласної філармонії і викладач університету Микола Довгальов. Микола Анатолійович багато спілкувався з молоддю, розповідав про жанри та стилі музики, адже його мистецький досвід сформований як в середовищі національної культури, так і в результаті зарубіжних гастролей, фестивалів, в якцх співак брав активну участь. Його ім'я для шанувальників мистецтва нерозривно пов'язане з високою культурою виконання, глибокими знаннями в галузі світової і української музичної культури. Репертуарна палітра митця багата різножанровими творами: від класичних арій — до українських народних та сучасних пісень, які митець завжди прагне доносити до слухача в оригінальній творчій манері. І важливо підкреслити, що завжди на чільному місці у його творчості — українські пісні, національна класика. Ці твори Микола Довгальов назвав істинними цінностями, перевіреними часом і любов'ю кількох поколінь. На цьому й будував співак свій діалог з молодіжною аудиторією,. І реакція була очікуваною: і класику, і сучасні пісні молодь уважно слухала у тиші залу, а "Ой при лужку, при лужку", Тандзю' і "Червону руту" зал уже співав разом із заслуженим артистом.
Я також люблю співати з дитинства, — розповідає першокурсниця Іванна. — Родом я з Зелених Куриловець Новоушицького району, а наше село відоме на всю Україну фольклорним гуртом "Берегиня". Ось зараз наші "берегині" поїхали до Києва на фольклорний фестиваль. А я кілька років співала у дитячому ансамблі "Дзвіночок". Я вихована на українській пісні, але, на жаль, зараз її ніде не почуєш. І нинішній концерт в університеті мене дуже схвилював. І програма чудова, і пісні у виконанні Миколи Довгальова незабутні. Хотілося б нашу пісню: і класичну, і сучасну — слухати щодня, скрізь, а не те, що звучить у марш
рутках, по телебаченню... Думаю про це, і стає сумно, бо ми живемо ж в Україні, а нічого українського не чуємо і не бачимо...
Мене вразила "Аве Маріє" Шуберта у виконанні співака, — доповнює Іванку першокурсниця Вікторія. — Я вважаю, що такі концерти виховують нашу духовність, український дух, вчать почуватись українцями. Коли слухаєш нашу класику, то розумієш, яка висока культура нашої нації, яку чудову спадщину ми маємо. І ми повинні все зробити, аби це зберегти, не дати нікому знищити, не орієнтуватись на фальшиві цінності, якими наповнений наш радіоефір, телебачення.
Слухаючи своїх юних співрозмовниць, я мимохіть відчувала якийсь сум: адже, справді, покинувши актову залу університету, де відбриніли останні акорди концерту Миколи Довгальова, ти потрапляєш у світ маршруток, кав ярень, домашнього телеекрана. І там, наче за невидимою гранню, у цілковитій якійсь ізоляції зникає оця чиста, пісенна Україна
— рідний світ, бажаний і далекий. І як це пояснити Іванці, Вікторії? Що їм потрібно вірити у своє, любити своє, захищати його... Від кого? Від держави, яка не переймається ні національними культурними пріоритетами, ні долею української культури? Від народних артистів України Поплавського, Вєрки Сердючки і повені "зірок" на всіх телеканалах, якими єдино перегодовує нас вітчизняне телебачення? Цікаво, а якби тих, хто формує культурно-мистецьку політику (якщо така є) нашого національного простору, примусити з ранку до вечора дивитись те, що пропонується глядачеві, їх мізки витримали б таку кількість інформаційної отрути?
Так, чомусь важка дорога до рідного дому, до рідної пісні. Але цей шлях потрібно долати. І тому, очевидно, у нашій державі істинний співак, поет — більше, ніж співак чи поет, бо він залишається вічним першопрохідцем, який знає шлях до душі, до думки. І веде за собою інших. В Україну, в країну мрій, яка завжди з нами. Бо це —Батьківщина.
Тетяна СЛОБОДЯНЮК