|
Завтра, 7 вересня, 50річчя від дня заснування відзначає флагман подільської вищої школи — Хмельницький національний університет, який став першим в нашому регіоні вишем, що отримав заслужений статус національного, цим довівши свій освітній і суспільний авторитет, який сформований і зміцнений десятиліттями невпинного пошуку, праці, прагненням самоствердження і служінням науці.
У цей день в університеті відбудеться, звісно, велелюдне свято, на яке з'їдуться гості з України та зарубіжжя, до альмаматер прибули її випускники минулих років, чимало з яких стали визнаними на Поділлі, в Україні особистостями — з дипломами цього закладу, який пройшов стрімкий і розгалужений шлях від галузевого факультету до визнаного і вагомого вишу.
Газета приєднується до усіх привітань з нагоди поважного ювілею, адже протягом усього цього часу наш часопис, як кажуть, тримав руку на пульсі університету на усіх його освітніх віхах. Які вони були?
Про це — в інтерв'ю напередодні свята нашим читачам розповідає ректор ХНУ, професор, доктор технічних наук, членкореспондент НАПН України, заслужений працівник народної освіти України Микола СКИБА.
— Миколо Єгоровичу, яким був цей півстолітній шлях? Як усе починалося?
— Сьогодні не кожний повірить в це, але до початку 60х років минулого століття наш Хмельницький був єдиним в Україні обласним центром, який не мав вищого навчального закладу. Але сталося так, що у 1962 році розпочалося чергове реформування системи заочної освіти в СРСР, в рамках якого створювалась мережа так званих загальнотехнічних і загальнонаукових факультетів. І за клопотанням обласного керівництва такий факультет відкрився у Хмельницькому, як структурний підрозділ Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у місті Львові. За дорученням Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР було створено комісію з організації загальнотехнічного факультету у місті Хмельницькому. У складі комісії був старший викладач Семен Михайлович Ганжуров, який і став деканом новоствореного факультету.
Факультет спочатку розташували у приміщенні колишньої обласної друкарні по вулиці Проскурівській, але вже за кілька місяців переселили до нових споруд. Це — нинішні перший і другий навчальні корпуси та перший студентський гуртожиток. А тоді це була околиця міста, і не було навіть згадки про вулицю Інститутську!
Спочатку на факультеті працювало всього 11 викладачів, навчалося лише 250 студентів.
Не всі перші викладачі дожили до нинішнього ювілею, але зробили все можливе для того, щоб він відбувся, за що ми складаємо їм шану та висловлюємо глибоку вдячність.
— Тобто перші кадри готувались для поліграфічної галузі?
— Так, і наполеглива праця колективу новоствореного вищого закладу освіти дала свої плоди. Вже у січні 1966 року Хмельницький ЗТФ був реорганізований у філію українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова.
А ось 1 жовтня 1967 року на базі цього інституту було створено Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування (ХТІПО).
На той час у ХТІПО навчалося 900 студентів, на 9 кафедрах працювало 63 викладачі (з них 13 — кандидати наук). Інститут мав два навчальних корпуси та студентський гуртожиток на 180 місць. З 2 жовтня 1967 року Семен Ганжуров приступив до виконання обов'язків ректора і на цій посаді перебував до червня 1969 року. Під його керівництвом розпочалась підготовка інженерів за спеціальностями для легкої промисловості: "Хімічна технологія та обладнання опоряджувального виробництва", "Економіка і організація побутового обслуговування", "Технологія швейних виробів", "Технологія виробів із шкіри", "Машини і апарати для легкої промисловості".
Інституту був підпорядкований Кам'янецьПодільський загальнотехнічний факультет, на якому тоді навчалося 760 студентів. Кількість викладацького складу зросла до 136 осіб: з них 43 кандидати наук і 22 доценти. На всіх формах навчався 2821 студент.
30 червня 1969 року ректором інституту призначили кандидата технічних наук, доцента Михайла Івановича Карпиленка. Зпоміж головних проблем, які постали перед ним, була проблема професорськовикладацьких кадрів і навчальних площ, місць у студентських гуртожитках. Навчальні заняття часто проводилися в три зміни.
— / тоді запрацювала ідея "Свій дім — своїми руками"?
— Так, розпочалося інтенсивне будівництво, що виявилося у молодіжному студентському русі "Свій дім — своїми руками". Працювали і студентські загони, і викладачі... Це дозволило вже у 1970 році здати в експлуатацію третій навчальний корпус, а в 1971 та 1972 роках — другий та третій студентські гуртожитки.
У 1970 році відбувся перший випуск ЗО фахівців на денній формі навчання.
Новою віхою на шляху становлення закладу став квітень 1974 року, коли інститут очолив 43річний професор, доктор технічних наук Радомир Іванович Сілін. З його приходом на посаду ректора розпочалася справді якісно нова, 27річна епоха стрімкого розвитку: від маленького провінційного інституту — до знаного в Україні і за кордоном вишу.
На 5 факультетах (механічному, технологічному, інженерноекономічному, Хмельницькому та Кам'янець-Подільському загальнотехнічних) на кінець 1974 року навчалося 5639 студентів. Професорсько-викладацький склад на цей час нараховував 254 особи, в тому числі 99 кандидатів наук і доцентів, 1 доктор наук, професор. Матеріально-технічна і лабораторна бази були розміщені у трьох корпусах, а студенти проживали у трьох гуртожитках з 1200 місцями.
— Якою була освітня концепція тодішнього інституту?
— Передбачалась підготовка інженерних кадрів та вирішення науково-виробничих проблем системи побутового обслуговування населення УРСР, частково Мінлегпрому. В цю концепцію не зовсім вписувалась значна за обсягом підготовка інженерівмеханіків за спеціальністю "Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти".
Однак доцільність такої спеціальності зумовлювалась бурхливим на той час розвитком в нашому місті та області машинобудування і споріднених галузей. Як показав час, ця спеціальність згодом стала основною.
А на той час структура підготовки фахівців в інституті охоплювала сім спеціальностей на трьох факультетах денної форми навчання — механічному, технологічному та інженерноекономічному. Заочна форма була організована на загальнотехнічному факультеті з 11 напрямів підготовки, а "Технологію машинобудування" вивчали студентивечірники.
На середину 70их років ситуація складалася таким чином, що перспектива подальшого розвитку інституту і перетворення його у значний освітній, науковий та культурний центр Подільського регіону була, певною мірою, проблематичною. Статус інституту побутового обслуговування досить жорстко обумовлював його вузькопрофільність. Бракувало науковопедагогічних кадрів вищої кваліфікації, особливо в частині докторів наук і професорів. Залишався гострим дефіцит навчальних і допоміжних площ, місць у гуртожитках, можливості бібліотеки були обмежені. Продовжувало залишатися гострим квартирне питання для працівників вишу. Молодий колектив не мав досвіду і традицій в організації багатопланової роботи і, відповідно, не наважувався ставити перед собою амбітні цілі. Фактично, його могла очікувати подальша доля провінційного інституту.
Тож Радомир Іванович, як ректор, поставив за мету — вивести інститут у кращі в Україні. Тому було прийнято спільне з трудовим колективом рішення розробляти і впроваджувати дві комплексні цільові програми "Матеріально-технічна база" та "Науково-педагогічні кадри". Були розроблені й інші важливі освітні і соціальні програми.
У цій справі ректор заручився підтримкою тодішньої республіканської та місцевої влади, міністерств освіти та побутового обслуговування населення. Разом з цим він здійснив певні кадрові перестановки. Були призначені проректорами з навчальної роботи доценти В. І. Семенюк, М. Я. Волошин, а згодом В. П. Кошель; проректором з наукової роботи — А. П. Головня, з адміністративногосподарської — М.А. Козловський, а також А. Д. Фомов; деканом механічного факультету став доцент С. Г. Костогриз, технологічного — А.І. Адексєєнко інженерноекономічного — В. А. Венгржановський, загальнотехнічного — В. П. Керзюк, а згодом — 3. Б. Савченко, начальником науково-дослідного сектору — доцент В. В. Цасюк. Це була перша спроба ректора створити команду з керівників різних рівнів.
— Стратегія Радомира Сіліна спрацювала успішно?
— Так, він зумів прищепити прагнення до лідерства в системі вищої освіти не лише членам своєї команди, а й всьому колективу інституту. Внаслідок наполегливої праці був створений кістяк сучасної матеріально-технічної бази: побудовані у 1976 році — перша черга студентської їдальні на 320 місць; 1978 рік — навчальний корпус № 4; 1979 рік —72квартирний будинок для працівників інституту; 1982 — гуртожиток № 5 на 640 місць; 1985 — 36квартирний житловий будинок; 1986 рік — корпус фізичного виховання та друга черга студентської їдальні; 1987ий — бібліотечний корпус; 198889 роки — дослідноекспериментальна база науководослідного сектору.
Таким чином, на кінець 80 років, тобто за 15 років, відбулися значні якісні та кількісні зміни. Плинність кадрів у 1988 році зменшилась майже учетверо порівняно з 19761980 роками.
До того ж, до викладання почали залучати кращих своїх випускників, а докторів наук — готувати зпоміж власних кандидатів наук.
Молоді викладачі навчались в аспірантурах вишів Києва, Москви, Одеси, Львова та інших міст. А в грудні 1988 року при Хмельницькому інституті була відкрита аспірантура з чотирьох спеціальностей.
Невдовзі за активної роботи в цьому напрямі проректора з наукової роботи професора В. В. Ковалевського було створено першу спеціалізовану вчену раду із захисту спочатку кандидатських, а потім докторських дисертацій. Кінець 80их, початок 90-их робіт означений для інституту проривом у захисті його працівниками докторських дисертацій. Такі дисертації тоді захистили В. Б. Рудницький, В. Г. Каплун, Л. І. Гандзюк, Б. М. Ігумнов, В. В. Бардаченко, В. В. Ковтун, В. Д. Локазюк. Причому, Микола Семенюк був першим з випускників інституту, який у 1991 році захистив докторську за кордоном, в Німеччині, відкривши список тих наших випускників, які згодом стали докторами наук.
— Але статус інституту все ще залишався орієнтованим на сферу побутового обслуговування? Як далі розширювався освітній спектр?
— У кінці 80-их років розпочалася підготовка з радіоелектронних спеціальностей. І це дозволило у 1989 році вперше змінити статус: технологічний інститут побутового обслуговування став технологічним інститутом, багатогалузевим навчальним і науковим центром з розробки новітніх технологій і підготовки відповідних фахівців.
— А як розпочалася ваша інститутська біографія?
— У 1985 році доцент Микола Скиба очолив факультет з роботи з іноземними студентами, що за час свого існування, до 1996 року, підготував понад 500 фахівців для більш ніж 20 країн світу.
— Здобута у 1991році незалежність нашої держави змусила знову змінювати освітню орієнтацію інституту: адже колишні підприємства всесоюзного підпорядкування зазнали незворотних економічних змін, більшість припинили свою діяльність. Отже, й інститут вимагав переформатування в новій суспільноекономічній ситуації?
— Звісно, змінювалась держава, змінювалась і освіта. Розпочалось реформування вищої школи: з переходом на ступеневу систему підготовки кадрів. Щоб не розчинитись у повені тодішнього освітнього реформування, потрібно було ретельно вивчати нові умови, виробляти нові програми, врешті — нову стратегію. Розпочали — з кадрів.
Вже у 1994 році питома вага професорсько-викладацького складу вищої кваліфікації сягнула 56 відсотків загального складу. Зародились нові наукові школи: з проблем машинознавства і технології машинобудування, матеріалознавства у машинобудуванні, тертя та зношування в машинах, економіки підприємств. Це дало змогу залучити до наукової праці значну кількість молоді з викладацьких рядів та наростити обсяги госпдоговірних науководослідних робіт до 2,5 мільйона карбованців.
Розпочалася реалізація й масштабної програми комп'ютеризації навчального процесу, наукової і управлінської діяльності, якою керував Радомир Іванович Сілін. Ця робота розпочалася активною співпрацею з американською фірмою "Didital" і з участю в ній у той час доцентів О. Я. Мясіщева, М. П. Мазура, Я. М. Гладкого, Б. М. Ігумнова, Я. Т. Кіницького, В. Б. Рудницького, Т. Т. Завгородньої, В. Д. Локазюка; деканів факультетів — М. І. Бондаренка, О. Р. Абрамова, В. Д. Косенкова, Л. В. Торгової, В. А. Венгржановського; завідуючої бібліотекою В. М. Петрицької та інших. І, нарешті, в інституті удосконалились організація та контроль навчального процесу. Зокрема, була розроблена і впроваджена концепція рейтингової системи оцінювання навчальних досягнень студентів на рівнях дисциплін, кафедр та факультетів.
Завдяки всім цим позитивам у 1994 році інститут виборов найвищий — четвертий — рівень державної акредитації і став Технологічним університетом Поділля.
Радомир Сілін одразу поставив перед колективом стратегічну мету — досягти статусу державного університету.
Першим кроком стало створення 1 1996 році гуманітарно-педагогічного факультету, який я мав честь тоді очолити. А наступним, у 1998 році, — підготовкою фахівців за напрямом "Міжнародні відносини" та кількох спеціальностей напряму "Педагогічна освіта". У рамках факультету відбулись активні пошуки ефективних форм інтеграції середньої та вищої освіти, що дістало своє вираження у створенні філії кафедри теорії та методики вищої професійної освіти на базі загальноосвітньої школи № 27 міста Хмельницького. Вони виявилися настільки ефективними, що викликали неабиякий інтерес в інших вишах та в Міністерстві освіти і науки і в АПН України. Гуманітарна складова в системі технологічного університету зросла настільки, що вже частково переходила за рамки структури його напрямів підготовки. Тільки часткова реалізація наміченої програми дозволила досягти бажаного, коли розпорядженням Прем'єрміністра України В. Януковича від 7 грудня 2003 року ТУП став Хмельницьким державним університетом, а вже у 2004му — отримав статус національного, акредитованого за IV рівнем.
— Миколо Єгоровичу, ви вже 12 років очолюєте університет, фактично, тали спадкоємцем традицій, започаткованих Радомиром Сіліним. Яким є сучасне життя ХНУ?
— За 8 років перебування у статусі національного в університеті здійснені досить масштабні перетворення. У нас нині 14 факультетів, частину з яких об'єднали в 6 інститутів. Студенти навчаються за 39 напрямами підготовки. Освоюються 43 спеціальності, кількість кафедр зросла до 48. Контингент студентів із 11786 осіб у 2002 році зріс до 13581 особи у 2009 році. Тобто, на 15 відсотків. В умовах нинішньої конкуренції на ринку вищої освіти України — це вагомий показник. Серед більш як 700 науковопедагогічних працівників університету — 42 доктори наук, 36 професорів, 404 кандидати наук і 303 доценти.
— Про такий якісний склад професорськовикладацького персоналу у 1975 році можна було лише мріяти?
— Безперечно. І ми вже досягли того стану, коли діти наших випускників закінчують наш університет і отримують вчені ступені та наукові звання.
Зміцніла і розширилась матеріальна база. Зокрема, споруджено спортивно-оздоровчий комплекс на березі Південного Бугу у Хмельницькому, на університетській території зростає чудовий ботанічний сад, який став окрасою всього мікрорайону. Збудовано потужну екологічно безпечну котельню. Будинок молоді "Проскурів" став університетським центром культури і відпочинку. Завершуємо спорудження нового навчального корпусу загальною площею 9000 квадратних метрів.
Предметом особливої уваги і гордості є наша наукова бібліотека. Це — сучасний інформаційно-комунікаційний центр, в якому створена автоматизована бібліотечно-інформаційна система (АБІС). Серед її партнерів — престижні українські та зарубіжні книгозбірні.
За останнє десятиліття відбулася системна реорганізація навчального процесу, зумовлена вступом України до Болонського процесу. Запроваджена на всіх напрямах підготовки та формах навчання кредитнотрансферна система організації навчального процесу ECTS — з використанням сучасних технологій комп'ютеризації освітньої діяльності.
У нас створене модульне динамічне об'єктно орієнтоване інформаційно-комп'ютерне середовище для навчання (Moodle). Ми першими в регіоні, ще в 2000 році, розпочали дистанційне навчання. Сьогодні дистанційна освіта здійснюється за 11 напрямами підготовки фахівців, навчається понад 2500 студентів при 20 локальних центрів розміщених в різних областях України і районах області.
Здобутки університету в галузі дистанційних технологій відзначені двома золотими медалями на всеукраїнських виставках: "Високі технології в освіті" — у 2004 та 2007 роках, та почесним дипломом за участь у виставці "Сучасна освіта в Україні2007".
Відбулась перебудова й управлінської діяльності університету на основі комп'ютеризації її основних напрямів. Одним з головних, масштабних результатів стала розробка і впровадження інформаційної системи "Електронний університет".
Здобутки нашого вишу в останнє десятиліття відзначені на міжнародних виставках вищої освіти: у 2007 році срібною медаллю, у 2011–му золотою. У 2012 році — гранпрі та дипломом.
Розвиток наукових досліджень та успішна робота п'яти спеціалізованих рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій дозволили в останні роки щорічно захищати працівниками університету 2832 кандидатські та 23 докторські дисертації. Про такі показники 15 років тому справді можна було тільки мріяти.
— Університетські роки недостатньо яскраві, коли крім занять молодь не має можливості реалізовувати свої творчі інтереси, повноцінно формувати особистість. Як, чим живе ваше студентство?
— У нас успішно діє відомий у Хмельницькому і в Україні Центр культури й мистецтв, працює ціла низка художніх колективів і творчих об'єднань. Найвідомішим з них, безумовно, є лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів, народний ансамбль танцю "Юність Поділля", яким керує доцент Василь Цимбалістий.
Студентський Будинок моделей, очолюваний професором Іриною Банновою, вже функціонує 18 років, за цей час брав участь у 183 конкурсах, з яких 90 — міжнародного рівня, здобув 316 нагород, серед них ЗО — гранпрі. Фізичне виховання і спорт також стали нашою невід'ємною складовою. Зпоміж 20 видів спорту найпопулярніші — баскетбол, веслування, важка атлетика, фехтування. У спортивному комплексі університету — сучасний корпус фізичного виховання, спортивні зали, ігрові майданчики, стадіон, водноспортивна база, медичний кабінет.
Наші студенти здобули шість олімпійських медалей, більше 60 медалей чемпіонатів світу та Європи. 133 спортсменам присвоєно звання "Заслужений майстер спорту" та 34 — "Майстер спорту міжнародного класу". Близько 300 студентів стали майстрами спорту України. За всім цим — наполеглива і важка праця студентів-спортсменів, їхніх педагогів-наставників, яких багато років очолює доцент Є. М. Свіргунець.
— У нинішній час глобалізації суспільних, в тому числі й освітніх процесів, набуває актуальності міжнародна співпраця. Як вона організована в ХНУ?
— Університет підтримує зв'язок із 59 вищими навчальними закладами, науковими установами, організаціями та фондами Німеччини, Польщі, Литви, Австрії, Росії, Білорусі, Нідерландів, США, Бельгії, Франції та інших країн.
Одним із напрямів міжнародного співробітництва є реалізація міжнародних проектів. Університет є співвиконавцем 16 наукових та освітніх проектів і програм, міжнародних ґрантів. Серед них — масштабний проект "Перепідготовка та працевлаштування офіцерів запасу", головна мета якого — сприяти перепідготовці військовослужбовців, які звільняються з лав Збройних сил.
У 2009 році ми брали участь у ґрантовому проекті за програмою ТЕМПУС "Мережева взаємодія університетів-партнерів в реалізації багаторівневої системи підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері освітнього менеджменту. Проект реалізується спільно з фондовим університетом Хільдесхайм (Німеччина), Новгородським державним університетом (Росія) та іншими партнерами з Росії, Польщі, Білорусі, Австрії. Кафедрою системного програмування ХНУ разом з університетом Ньюкасла (Великобританія), університетом Неаполя (Італія), в рамках програми ТЕМПУС розпочато проект СЕЙФГАРД (SAFEGUARD): "Національна інженерна сейфвеа — мережа центрів інноваційної університетсько-промислової корпорації".
Також університет бере у проекті ТЕМПУС ІПМАСТЕР "Право інтелектуальної власності, нова магістерська програма для національного консалтингового електронного центру з управління інтелектуальною власністю".
У 2011-2012 навчальному році в університеті вищу освіту здобувають 38 іноземців. Здебільшого, це представники Азербайджану, Білорусі, Молдови, Росії, Туркменистану.
— Попри святковий, ювілейний настрій, які проблеми доводиться розв'язувати колективу у цей час?
— Почнемо, все-таки, зі свята. Хочу подякувати усім нинішнім працівникам і ветеранам за їхнє громадянське і професійне служіння. А також керівництву держави, Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України, області та міста, директорам підприємств та установ, депутатам рад усіх рівнів, випускникам усіх років за підтримку і плідну працю. А також — колективу газети "Подільські вісті" за об'єктивне висвітлення проблем і здобутків освіти і науки Подільського регіону. Адже за 50 років праці кількох поколінь створено сьогоднішній імідж університету в Україні та світі.
Разом з тим, було б стратегічною помилкою вважати, що майбутнє університету є безпроблемним. Нині маємо серйозні виклики в державній економічній системі, які підсилені критичною демографічною ситуацією та іншими загрозливими чинниками, якот, нестабільними процесами на ринку праці, освіти і т. д.
Ректорат в останні місяці змушений вживати непопулярні заходи заради збереження системи університету в цілому за рахунок так званого стискування (економія штатів, упорядкування структури та інше). Ці заходи вимушені, але, сподіваюсь, згодом ситуація поліпшиться, університет отримає необхідні можливості для подальшого розвитку.
— Натхнення вам, побільше студентів, що будуть радувати викладачів бажанням учитися, і сприятливих умов для стабільної, творчої праці колективу.
— Дякую.
Тетяна СЛОБОДЯНЮК
|