"Письменники-ювіляри 2018 року"
"І я гукну. І край мене почує".
До 80-річчя від дня народження поета Василя Стуса
До 80-річчя від дня народження поета Василя Стуса
6 січня 1938 р. у селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Семенович Стус, поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою.Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 віршами.
За своє коротке життя поет, прозаїк, перекладач, член Української Гельсінської Групи Василь Стус залишив 6 томів творів, більшість з яких перекладено на англійську мову та надруковано на Заході. Під час відбування покарання, поета було висунуто на здобуття Нобелівської премії, проте він, так і не дочекавшись її, помер у карцері суворого режиму. Наприкінці серпня 1985-го року Василя Стуса покарали карцером за те, що він, читаючи книгу в камері, обперся рукою об нари. На знак протесту поет оголосив сухе голодування і в ніч з 3 на 4 вересня помер. Сталося це в таборі біля села Кучино Пермського краю.
Дружині заборонили похоронити Стуса в Україні. Лише після завершення терміну ув’язнення, у 1989-му році, рідні змогли перевезти його прах на Батьківщину.
"То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям", – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса в історії України більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається "голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності". Знову й знову ми вертаємося до його віршів. Саме в них він виразив себе найповніше і найсокровенніше, саме в поезії його найінтимніший контакт із поколіннями читачів.
|
Народе мій, до тебе я ще верну, Як в смерті обернуся до життя Своїм стражданням і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь, І чесно гляну в чесні твої вічі, і в смерті з рідним краєм поріднюсь. |
